Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ДО УВАГИ!!! Учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю “Страйк Інтерпрайз” по справі № 908/3874/23 (908/2504/25). Суддя Черкаський В.І.
номер провадження справи 21/48/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.11.2025 Справа № 908/3874/23 (908/2504/25)
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського Володимира Івановича, при секретарі Подгайній В.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/3874/23 (908/2504/25)
За позовною заявою - ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Страйк Інтерпрайз” Глеваського В.В. (поштова адреса: Торгова площа, 10, м. Біла Церква, Київська область, 09117, ел. пошта: glevaskiy@ukr.net, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)
до відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” (вул. Грушевського, буд. 1Д, Київ, 01001, адреса для листування - вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 14360570, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - уповноважена особа учасників боржника - Маміч Яна Сергіївна (вул. Володимира Українця, б. 18, кв. 201, м. Запоріжжя, 69118, РНОКПП 3123813889, yanamamich@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)
про стягнення 14 218 948, 76 грн.
що розглядається в межах провадження у справі № 908/3874/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Страйк Інтерпрайз” (вул. Каховська, буд. 11а, м. Запоріжжя, 69096, код ЄДРПОУ 39743387, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)
Ліквідатор - Глеваський Віталій Васильович (Торгова площа, 10, м. Біла Церква, Київська область, 09117, ел. пошта: glevaskiy@ukr.net, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІКС)
За участю представників сторін:
Представник позивача - Глеваський Віталій Васильович, ліквідатор (в режимі відеоконференції);
Представник відповідача АТ КБ “ПриватБанк” - Сергач Артем Владиславович (в режимі відеоконференції);
Третя особа ТОВ “Страйк Інтерпрайз” - Маміч Яна Сергіївна, уповноважена особа учасників товариства, ордер ВІ № 1190719 від 11.01.2024 (в режимі відеоконференції)
СУТЬ СПОРУ:
18.08.2025 до системи “Електронний суд” від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Страйк Інтерпрайз” Глеваського В.В. надійшла позовна заява від 18.08.2025 (вх. № 2744/08-07/25 від 18.08.2025) в якій просить суд:
Також, до позовної заяви від 18.08.2025 (вх. № 2744/08-07/25 від 18.08.2025) додано клопотання вих. № 18/08/25-4 від 18.08.2025 (вх. № 16598/08-08/25 від 18.08.2025) в якому позивач просить суд відстрочити сплату судового збору за подання позовної заяви ТОВ “Страйк Інтерпрайз” до АТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості (сплачених лізингових платежів) до прийняття рішення по суті позовної заяви.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.08.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Черкаського В.І.
Ухвалою суду від 22.08.2025 позовну заяву ліквідатора ТОВ “Страйк Інтерпрайз” Глеваського В.В. від 18.08.2025 (вх. № 2744/08-07/25 від 18.08.2025) до відповідача - АТ КБ “ПриватБанк” про стягнення 14 218 948, 76 грн. прийнято до розгляду в межах провадження у справі № 908/3874/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Страйк Інтерпрайз”. Ухвалено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, з повідомленням (викликом) сторін. Призначено підготовче засідання на 10.09.2025, 15 - 00.
До системи “Електронний суд” надійшли:
- від АТ КБ “Приватбанк” відзив (вх. № 18124/08-08/25 від 08.09.2025);
- від ліквідатора ТОВ “СТРАЙК ІНТЕРПРАЙЗ” - клопотання (вх. № 18276/08-08/25 від 08.09.2025) про відкладення засідання;
- від уповноваженої особи учасників боржника Маміч Я.С. - заява (вх. № 18174/08-08/25 від 08.09.2025) про залучення третьої особи.
У засіданні судом клопотання прийняті до розгляду, додаткові докази приєднано до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 10.09.2025 суд залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - уповноважену особу учасників боржника - Маміч Яну Сергіївну, підготовче засідання відкладене на 30.09.2025, 11 - 00.
До системи “Електронний суд” надійшли:
- від АТ КБ “Приватбанк” - клопотання (вх. № 19627/08-08/25 від 29.09.2025);
- від ліквідатора ТОВ “СТРАЙК ІНТЕРПРАЙЗ” - відповідь на відзив (вх. № 18712/08-08/25 від 16.09.2025); докази направлення позову третій особі (вх. № 18719/08-08/25 від 16.09.2025);
- від уповноваженої особи учасників боржника Маміч Я.С. - пояснення (вх. № 19613/08-08/25 від 29.09.2025, 19615/08-08/25 від 29.09.2025).
У засіданні судом клопотання прийняте до розгляду, додаткові докази приєднано до матеріалів справи.
Ухвалою від 30.09.2025 підготовче засідання відкладене на 14.10.2025, 12 - 30.
У засіданні представники сторін проти закриття підготовчого провадження не заперечили.
Ухвалою від 14.10.2025 зокрема, закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2025, 11 - 00.
З огляду на введення в дію ПАТ “Запоріжжяобленерго” за вказівкою НЕК “Укренерго” графіків погодинних відключень електроенергії, 12.11.2025 з 08 - 00 по 15 - 00, було виявлено знеструмлення електромережі суду, що унеможливило функціонування автоматизованої системи документообігу суду, проведення судових засідань, вчинення інших дій пов’язаних з забезпеченням функціонування роботи суду, про що комісією складено Акт.
У зв’язку з чим, у суду була відсутня можливість проведення судового засідання 12.11.2025, 11 - 00.
Ухвалою від 12.11.2025 перенесено розгляд справи по суті на 19.11.2025, 09 - 30.
19.11.2025 відкрито розгляд справи по суті. позивач підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. представник відповідача заперечив проти заявлених вимог. представник третьої особи надав суду пояснення стосовно заявленого позову.
У засіданні 19.11.2025 оголошено перерву для підготовки скороченої частини рішення на 25.11.2025, 10 - 30.
У засіданні 25.11.2025 оголошено вступну та резолютивну частину рішення від 19.11.2025.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши учасників провадження, суд
УСТАНОВИВ:
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
У провадженні судді Черкаського В.І. знаходиться справа № 908/3874/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Страйк Інтерпрайз”. У справі триває ліквідаційна процедура, повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Страйк Інтерпрайз” (надалі за текстом - ТОВ “Страйк Інтерпрайз”/Позивач) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (далі - АТ КБ “ПриватБанк”, Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 14 218 948, 76 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає наступне.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.01.2024 відкрито провадження у справі № 908/3874/23 про банкрутство ТОВ “Страйк Інтерпрайз”. Постановою від 21.05.2024 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Між ТОВ “Страйк Інтерпрайз” та АТ КБ “ПриватБанк” укладено Договір фінансового лізингу № 4С16073ЛИ від 20.08.2016 (надалі за текстом - “Договір”). На виконання умов Договору Позивачем було сплачено лізингові платежі в рахунок вартості об’єктів лізингу на загальну суму 14 218 948, 76 грн. 06.12.2023 АТ КБ “ПриватБанк” в односторонньому порядку розірвав Договір фінансового лізингу, направивши відповідне повідомлення № 1/3-231101/41030 від 01.11.2023.
28.06.2024 об’єкти лізингу були повернуті Позивачем Відповідачу згідно з актами прийому-передачі. Ліквідатором Позивача було направлено на адресу Відповідача запити та претензії щодо повернення сплачених коштів, однак відповіді отримано не було, кошти не повернуто. Правове обґрунтування позову базується на тому, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором, який поєднує елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу. Лізингові платежі, сплачені Позивачем як відшкодування вартості предмета лізингу, є попередньою оплатою за договором купівлі-продажу. Позивач стверджує, що внаслідок розірвання Договору та повернення предмета лізингу Відповідачу, у останнього відпали правові підстави для утримання коштів, сплачених як частина вартості майна (викупна ціна).
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Позивач також посилається на судову практику Верховного Суду, зокрема на постанову у справі № 924/113/23, де викладено аналогічну правову позицію.
Відповідач - АТ КБ “ПриватБанк” проти позову заперечує у повному обсязі, про що зазначив у поданому відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень Відповідач посилається на наступні обставини.
Відповідач надав суду комплексний Висновок експертів у галузі права від 14.03.2025, підготовлений членами Науково-консультативної ради при Верховному Суді (д.ю.н. Кухарєвим О., д.ю.н. Цувіною Т., к.ю.н. Печеним О.). Згідно Висновку, до правовідносин, що виникли за договором фінансового лізингу, не можуть бути застосовані положення частини 2 статті 693 ЦК України (в тому числі за аналогією закону), оскільки це суперечить суті лізингових зобов’язань.
Відповідач наголошує на тому, що договір лізингу за своєю природою є ближчим до договору оренди, а не купівлі-продажу. Лізингові платежі є платою за користування майном, що включає відшкодування інвестиційних витрат лізингодавця, а не попередньою оплатою за товар. Застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України призведе до фактично безоплатного користування предметом лізингу протягом тривалого часу, що порушує принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також суперечить платному характеру договору лізингу. Відповідач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, згідно з якими для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів. Умовами укладеного між сторонами Договору (п. 6.2.4) прямо передбачено обов’язок лізингоодержувача сплатити заборгованість по лізингових платежах при розірванні договору. Умови Договору не містять положень про трансформацію лізингових платежів або їх повернення у разі дострокового припинення Договору.
У відповіді на відзив Позивач не погоджується з доводами Відповідача та зазначає наступне.
Факт сплати лізингових платежів у заявленому розмірі Відповідачем не заперечується. Щодо посилання на висновок експертів у галузі права, Позивач зазначає, що згідно зі ст. 109 ГПК України такий висновок не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Стосовно посилання Відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/5726/19, Позивач зауважує, що зазначена справа має відмінні фактичні обставини (інші умови договору щодо наслідків розірвання). Позивач наводить актуальну практику Касаційного Господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 19.06.2025 у справі № 917/822/23, від 15.05.2025 у справі № 904/3472/23), яка підтверджує правомірність стягнення сплачених лізингових платежів (викупної вартості) у разі припинення договору фінансового лізингу та повернення предмета лізингу. Позивач наголошує, що умови Договору не передбачають трансформації сплачених сум у плату за користування або штрафні санкції. Положення частини 2 статті 693 ЦК України є імперативною нормою, яка має пріоритет над умовами договору.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - уповноважена особа учасників боржника Маміч Яна Сергіївна, у своїх поясненнях підтримала позовні вимоги ТОВ “Страйк Інтерпрайз” у повному обсязі. Третя особа зазначає. Позовні вимоги є законними та обґрунтованими, що підтверджується численною судовою практикою Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами. У поясненнях наведено перелік понад 20 постанов Верховного Суду, ухвалених у 2024 - 2025 роках на користь лізингоодержувачів. Договір фінансового лізингу є змішаним договором. У разі його розірвання припиняються зобов’язання сторін: обов’язок лізингодавця передати майно у власність та обов’язок лізингоодержувача сплачувати його вартість. Відсутність підстав для збереження лізингодавцем коштів, сплачених як відшкодування вартості об’єкта лізингу (попередня оплата), якщо інше не встановлено законом або договором. Частина 2 статті 693 ЦК України є імперативною нормою, яка надає покупцю (лізингоодержувачу) право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі не передання товару у власність.
Укладення договору та передача об’єктів лізингу - установлена судом на підставі Договору фінансового лізингу № 4С16073ЛИ від 20.08.2016 та додатків до нього.
Сторони не заперечують факт укладення договору та передачі об’єктів лізингу. Даний факт підтверджений письмовими доказами та не викликає сумнівів. Докази є достовірними та достатніми.
Сплата лізингових платежів на суму 14 218 948, 76 грн. установлена судом на підставі платіжних документів. Відповідач факт сплати не заперечує, контррозрахунку не надав. Докази є більш вірогідними, оскільки підтверджені первинними платіжними документами та не спростовані стороною відповідача.
Розірвання договору 06.12.2023 установлена судом на підставі повідомлення банку № 1/3-231101/41030 від 01.11.2023. Факт розірвання сторонами не заперечується.
Повернення об’єктів лізингу 28.06.2024 установлена на підставі актів прийому-передачі. Відповідач факт отримання об’єктів лізингу не заперечує.
Відповідно до ст. 806 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною другою статті 806 ЦК України установлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” (в редакції від 16.12.1997 № 723/97-ВР, чинній на момент укладення договору), фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за одержане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.
Верховний Суд неодноразово формував правову позицію щодо правової природи договору фінансового лізингу та можливості застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 693 ЦК України.
Зокрема, у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 Верховний Суд зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 917/822/23 (917/1961/24), від 15.05.2025 у справі № 904/3472/23 (910/9239/23), від 13.05.2025 у справі № 924/113/23 (908/2907/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 11.09.2024 у справі № 908/2212/23 (908/3143/23) та інших.
У постанові від 19.06.2025 у справі № 917/822/23 Верховний Суд зазначив: “Дослідивши укладений між сторонами Договір фінансового лізингу, суди установили, що його умови не передбачають того, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця, лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об’єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу... протилежні доводи скаржника про те, що за своєю правовою природою лізингові платежі не є сумою попередньої оплати за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, а є платою за найм (оренду) майна, яка в подальшому, виключно у разі її повного внесення на користь лізингодавця вважатиметься оплатою за придбане майно, яке є предметом договору лізингу, Верховним Судом відхиляються як такі, що не відповідають обставинам, що встановлені господарськими судами попередніх інстанцій”.
У постанові від 15.05.2025 у справі № 904/3472/23 Верховний Суд зазначив: “Судом апеляційної інстанції також надав оцінку положенням пункту 3 додаткової угоди від 11.12.2019, які забороняють лізингоодержувачу вимагати від лізингодавця повернення лізингових платежів здійснених до розірвання договору фінансового лізингу, на які посилається скаржник, та встановив, що така умова суперечить імперативним приписам частини другої статті 693 Цивільного кодексу України”.
У постанові від 13.05.2025 у справі № 924/113/23 (908/2907/23) Верховний Суд зазначив: “Після розірвання Договору та повернення об’єкту лізингу, у Банку виникає заборгованість перед ТОВ на суму сплачених лізингових платежів, як сплату частини вартості об’єкту лізингу... позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу”.
Відповідач посилається на комплексний висновок експертів у галузі права від 14.03.2025, підготовлений членами Науково-консультативної ради при Верховному Суді (д.ю.н. Кухарєвим О., д.ю.н. Цувіною Т., к.ю.н. Печеним О.), згідно з яким до правовідносин за договором фінансового лізингу не можуть бути застосовані положення ч.2 ст.693 ЦК України. У вказаному висновку експерти стверджують, що: договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є ближчим до договору найму (оренди), ніж до договору купівлі-продажу; набуття права власності лізингоодержувачем не є обов’язковою ознакою фінансового лізингу; лізингові платежі є платою за користування майном та відшкодуванням інвестиційних витрат лізингодавця, а не попередньою оплатою за товар; застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України до лізингових відносин суперечить суті лізингових зобов’язань та призведе до безоплатного користування майном.
Суд не може погодитися з висновками експертів у галузі права з наступних підстав.
Щодо процесуального статусу висновку експерта у галузі права.
Згідно зі статтею 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Частиною 4 статті 109 ГПК України встановлено, що суд не бере до розгляду висновок експерта у галузі права, який не відповідає вимогам частин другої, третьої цієї статті. Суд може не погодитися з висновком експерта у галузі права, якщо дійде іншого висновку на підставі з’ясованих під час розгляду справи обставин.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що висновок експерта у галузі права не має преюдиційного значення для суду та не зв’язує суд при прийнятті рішення. Суд зобов’язаний самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосувати відповідні норми права.
Щодо суперечності висновку експертів усталеній практиці Верховного Суду.
Висновки експертів у галузі права щодо неможливості застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України до лізингових правовідносин прямо суперечать численним постановам Верховного Суду, ухваленим після 2021 року, які сформували усталену судову практику з цього питання.
Зокрема, Верховний Суд у постановах від 19.06.2025 у справі № 917/822/23, від 15.05.2025 у справі № 904/3472/23, від 13.05.2025 у справі № 924/113/23, від 24.09.2024 у справі № 916/803/23, від 11.09.2024 у справі № 908/2212/23 та у інших справах неодноразово підтверджував правомірність застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України до договорів фінансового лізингу після їх розірвання та повернення предмета лізингу.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд зобов’язаний забезпечувати єдність судової практики та дотримуватися правових позицій Верховного Суду як найвищої судової інстанції.
У даному випадку позиція експертів у галузі права не узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду, що є підставою для її відхилення.
Щодо помилковості тези про непридатність ст. 693 ЦК України до лізингових відносин.
Експерти у галузі права стверджують, що лізинг є ближчим до оренди, ніж до купівлі-продажу, а тому застосування норм про купівлю-продаж є неможливим. Однак такий підхід ігнорує змішаний характер договору фінансового лізингу, прямо передбачений законодавством.
Частина 2 статті 806 ЦК України прямо встановлює: “До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом”.
Таким чином, законодавець прямо передбачив можливість та необхідність застосування до лізингових правовідносин норм про купівлю-продаж, у тому числі статті 693 ЦК України.
Частина 2 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлює, що лізингові платежі можуть включати, зокрема, “суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу”. Це означає, що частина лізингових платежів має характер відшкодування вартості майна, що за своєю природою є попередньою оплатою за майбутнє набуття права власності.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 по справі № 904/2357/20 прямо зазначив: “Договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору”.
Отже, теза експертів про неможливість застосування ст. 693 ЦК України є помилковою та суперечить прямим приписам закону.
Щодо помилковості думки про безоплатне користування.
Експерти стверджують, що застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України призведе до фактично безоплатного користування предметом лізингу. Такий факт не відповідає дійсності з наступних причин.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, лізингові платежі мають складну структуру та включають як плату за користування майном (орендна складова), так і відшкодування вартості майна (купівельна складова). При застосуванні ч. 2 ст. 693 ЦК України поверненню підлягає лише та частина платежів, яка є відшкодуванням вартості майна, тоді як плата за користування залишається у лізингодавця.
У постанові від 19.06.2025 у справі № 917/822/23 Верховний Суд зазначив: “Укладений між сторонами Договір фінансового лізингу... його умови не передбачають того, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця, лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об’єктом лізингу або мати інше призначення”.
Таким чином, твердження про безоплатне користування є надуманим та спростовується як структурою лізингових платежів, так і умовами конкретного договору.
Щодо ігнорування експертами принципу недопустимості безпідставного збагачення.
Експерти у своєму висновку не враховують один з основоположних принципів цивільного права - принцип недопустимості безпідставного збагачення (ст. 1212 ЦК України).
Після розірвання договору та повернення предмета лізингу у лізингодавця залишається і майно, і кошти, сплачені лізингоодержувачем як відшкодування вартості цього майна. Така ситуація є класичним випадком безпідставного збагачення, оскільки лізингодавець отримує подвійну вигоду: і майно, і оплату за нього, тоді як лізингоодержувач втрачає і майно, і кошти.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 прямо вказала: “Лізингодавець не може вимагати і повернення об’єкта лізингу, і відшкодування вартості об’єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас”.
Відхилення можливості застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України, як пропонують експерти, фактично легалізує безпідставне збагачення лізингодавця, що суперечить основним засадам цивільного законодавства.
Щодо невідповідності висновку експертів принципу справедливості та балансу інтересів сторін.
Частиною 6 статті 3 ЦК України установлено, що сторони мають право укладати договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Однією з таких загальних засад є справедливість, добросовісність та розумність (ч. 6 ст. 3 ЦК України).
Застосування підходу, запропонованого експертами, призводить до явного дисбалансу інтересів сторін: лізингодавець, розірвавши договір в односторонньому порядку, повертає собі майно та зберігає всі отримані кошти, тоді як лізингоодержувач втрачає і майно, і всі сплачені кошти, не отримавши взамін нічого. Така ситуація не може вважатися справедливою та розумною.
Верховний Суд у постанові від 15.05.2025 по справі № 904/3472/23 прямо вказав, що договірна умова, яка забороняє лізингоодержувачу вимагати від лізингодавця повернення лізингових платежів, “суперечить імперативним приписам частини другої статті 693 Цивільного кодексу України”.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що висновок експертів у галузі права від 14.03.2025 не може бути покладений в основу судового рішення з наступних підстав: відповідно до ст. 109 ГПК України висновок не є доказом та не є обов’язковим для суду; висновок експертів суперечить усталеній практиці Верховного Суду 2024 - 2025 років; висновок експертів ігнорує змішаний характер договору фінансового лізингу та пряму вказівку закону на застосування норм про купівлю-продаж; висновок експертів базується на помилковій тезі про безоплатне користування, що не відповідає структурі лізингових платежів; висновок експертів ігнорує принцип недопустимості безпідставного збагачення; висновок експертів суперечить принципам справедливості та балансу інтересів сторін.
Суд керується правовими висновками Верховного Суду як найвищої судової інстанції у системі судів загальної юрисдикції та відхиляє висновок експертів у галузі права як такий, що не відповідає чинному законодавству та судовій практиці.
Відповідач стверджує, що згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 необхідно аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
Суд звертає увагу на те, що у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду розглядала позов лізингодавця до лізингоодержувача про стягнення заборгованості за лізинговими платежами за період до розірвання договору, тоді як у цій справі розглядається зворотна ситуація - вимога лізингоодержувача про повернення сплачених коштів після розірвання договору та повернення майна.
Більш того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19 зазначила, що “Лізингодавець не може вимагати і повернення об’єкта лізингу, і відшкодування вартості об’єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас”, що підтверджує обґрунтованість позиції Позивача.
Крім того, у справі № 904/5726/19 договір лізингу містив спеціальні умови (п. 6.18 загальних умов) про трансформацію лізингових платежів у плату за користування, чого не передбачено у Договорі № 4С16073ЛИ.
Даний факт не спростовує правомірності позовних вимог.
Умови договору (п. 6.2.4) не передбачають повернення платежів.
Відповідач посилається на п. 6.2.4 Договору, який передбачає обов’язок лізингоодержувача сплатити заборгованість по лізингових платежах при розірванні договору.
Суд не може погодитися з даним тлумаченням з наступних підстав.
Пункт 6.2.4 Договору встановлює обов’язок лізингоодержувача сплатити заборгованість, тобто ті платежі, які мали бути сплачені до моменту розірвання, але не були сплачені. У цій справі Позивач виконав всі свої зобов'язання зі сплати лізингових платежів до моменту розірвання договору, про що свідчать платіжні документи та про що не заперечує Відповідач.
Договір не містить положень про трансформацію сплачених сум відшкодування вартості майна у плату за користування або штрафні санкції у разі розірвання договору.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15.05.2025 по справі № 904/3472/23, договірна умова, яка забороняє лізингоодержувачу вимагати від лізингодавця повернення лізингових платежів, суперечить імперативним приписам частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.
Вищезазначене відхиляється судом.
Застосування ст. 693 ЦК призведе до безоплатного користування.
Відповідач стверджує, що застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України призведе до безоплатного користування предметом лізингу протягом тривалого часу.
Суд не може погодитися з даним обґрунтуванням, оскільки він не відповідає структурі лізингових платежів та змісту спірних правовідносин.
Лізингові платежі складаються з різних компонентів, зокрема: а) суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) плати як винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсації відсотків за кредитом тощо.
Позивач вимагає повернення лише тієї частини лізингових платежів, яка є відшкодуванням вартості предмета лізингу (викупною ціною), а не плати за користування. Інші компоненти лізингових платежів (плата за користування, відсотки тощо) залишаються у лізингодавця як відшкодування за користування майном.
Твердження про безоплатне користування не підтверджується доказами та суперечить усталеній практиці Верховного Суду.
Вищевикладене відхиляється судом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 653 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. У разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.
Відповідно до частин 1, 2 статті 693 ЦК України якщо договором купівлі-продажу встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Враховуючи змішаний характер договору фінансового лізингу, який включає елементи купівлі-продажу, та те, що сплачені лізингові платежі у частині відшкодування вартості об’єкта лізингу є попередньою оплатою за майбутнє набуття права власності, суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 693 ЦК України.
Оскільки після розірвання Договору та повернення об’єктів лізингу Відповідачу, останній не може і не має наміру передати майно у власність Позивача, у Позивача виникло право вимагати повернення суми попередньої оплати, а у Відповідача - обов’язок повернути сплачені кошти.
Суд вважає, що права Позивача на повернення сплачених коштів були порушені Відповідачем.
На підставі встановлених обставин, дослідження та оцінки доказів, аналізу аргументів сторін та застосування відповідних норм матеріального та процесуального права, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Страйк Інтерпрайз” є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Враховуючи задоволення позову, судовий збір слід покласти на відповідача.
Керуючись ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 129, 232, 233, 238, 240, 241, 254, 256-257 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Страйк Інтерпрайз” (вул. Каховська, буд. 11А, м. Запоріжжя, 69096, код ЄДРПОУ 39743387) заборгованість у розмірі 14 218 948 (чотирнадцять мільйонів двісті вісімнадцять тисяч дев’ятсот сорок вісім) грн. 76 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) стягувач Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) 170 627 (сто сімдесят тисяч шістсот двадцять сім) грн. 38 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Копію рішення надіслати сторонам, третій особі (до електронного кабінету).
Розмістити повний текст рішення на сайті Господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).
Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.12.2025.
Суддя Володимир ЧЕРКАСЬКИЙ
ДО УВАГИ!!! Учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю “Страйк Інтерпрайз” по справі № 908/3874/23 (908/2504/25).
_03_03.png)
