До відома, Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) справа № 908/3799/25

23 березня 2026, 15:58

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2026 Справа №908/3799/25

м. Запоріжжя, Запорізька область

Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І.,

за участю секретаря судового засідання Данилейко К.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Преображенське” (70545, Запорізька обл., Пологівський (до адміністративного поділу – Оріхівський), с. Червона Криниця, вул. Зоряна, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 30338510)

до відповідача: держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1)

про стягнення збитків,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Рощупкін Сергій Вікторович (в залі суду) - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № ЗП001526 від 05.01.2018, ордер серії АР № 1252292 від 25.08.2025;

від відповідача: не з’явився.

РУХ СПРАВИ.

18.12.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява “Преображенське” (скорочене найменування ТОВ “Преображенське”) до відповідача держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків, завданих внаслідок пошкодження майна у розмірі 190 323 (сто дев'яносто тисяч триста двадцять три) долари США або 7 916 583 (сім мільйонів дев’ятсот шістнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривні. Судові витрати у справі просить покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2025 справу №908/3799/25 передано на розгляд судді Педоричу С.І.

Ухвалою суду від 23.12.2025 відкрито провадження у справі №908/3799/25; присвоєно справі номер провадження 3/221/25; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 21.01.2026 10:00 год. Учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Ухвалою суду від 21.01.2026 відкладено підготовче засідання до 11.02.2026 об 10:00 год.

Ухвалою суду від 11.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 04.03.2026 об 11:00.

Ухвалою суду від 04.03.2026 відкладено розгляд справи на 18.03.2026 о 10:00.

Відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду справи шляхом розміщення відповідного оголошення-повідомлення на офіційному вебпорталі судової влади України та оголошення про виклик до суду на вебпорталі судової влади України та офіційному веб-сайті Господарського суду Запорізької області.

У зв`язку з військовою агресією держави відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 12² Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з листом Міністерства юстиції України “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану” №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави відповідача та введенням воєнного стану АТ “Укрпошта” з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою відповідача, а відтак, суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду держави відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Враховуючи наведене, для повідомлення учасників справи, які перебувають на території країни-агресора, або самої країни-агресора є можливим розміщення інформації на офіційному вебпорталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 122 ГПК України, а також на офіційному вебсайті Господарського суду Запорізької області, що здійснювалося Господарським судом Запорізької області в межах судового процесу у даній справі.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином суд, виходячи з презумпції обізнаності відповідача, дійшов висновку про належне повідомлення останнього про розгляд даної справи.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання “розумності” строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі “Красношапка проти України”, від 02.12.2010 “Шульга проти України”, від 21.10.2010 “Білий проти України”).

У судовому засіданні 18.03.2026 технічна фіксація здійснювалась за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов повністю, просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не надіслав.

У судовому засіданні 18.03.2026 судом безпосередньо досліджені докази, які наявні в матеріалах справи.

У судовому засіданні 18.03.2026 суд визнав наявні документи достатніми для об’єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Преображенське” до початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України Позивач був одним з найбільших агропромислових підприємств Запорізької області, діяльність якого було розпочато ще у квітні 1999 року.

З початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, Позивач повністю втратив можливість здійснювати господарську діяльність у Генічеському районі Херсонської області, Василівському та Мелітопольському районах Запорізької області (у зв’язку з тимчасовою окупацією цих територій), а тому на сьогоднішній день господарська діяльність Позивача поширюється виключно на неокуповану частину Пологівського (колишніх Оріхівського та Гуляйпільського) району Запорізької області, яка з 03.03.2022 перебуває в зоні активних бойових дій.

З огляду на здійснення Позивачем господарської діяльності у безпосередній близькості до лінії бойового зіткнення, належна йому сільськогосподарська техніка і автомобільний транспорт постійно атакуються різними видами озброєння збройних формувань Російської Федерації.

Так, протягом липня - вересня 2025 року внаслідок атак збройних формувань російської федерації було пошкоджено рухоме майно, яке належить Позивачу.

Загалом, в результаті злочинних дій держави-агресора, Позивачу було завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 190 323 (сто дев'яносто тисяч триста двадцять три) долари США або 7 916 583 (сім мільйонів дев’ятсот шістнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривні.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач відзив на позов не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Підставою для звернення з позовом стало пошкодження нерухомого майна позивача внаслідок ворожих обстрілів на території Пологівського (до адміністративного поділу – Оріхівського) району Запорізької області.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити: 1) наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; 2) наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; 3) наявність збитків у потерпілої особи; 4) наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Позивач (ТОВ“Преображенське”) – юридична особа за законодавством України (код ЄДРПОУ 30338510), зареєстровано за адресою: 70545, Запорізька обл., Пологівський (до адміністративного поділу – Оріхівський), с. Червона Криниця, вул. Зоряна, 1.

На сьогоднішній день господарська діяльність Позивача поширюється виключно на неокуповану частину Пологівського (колишніх Оріхівського та Гуляйпільського) району Запорізької області.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік).

Відповідно до вказаного Переліку неокупована частина Пологівського (колишніх Оріхівського та Гуляйпільського) району з 03.03.2022 знаходиться на території активних бойових дій.

Так, позивач є власником наступних транспортних засобів:

- комбайн CLAAS LEXION 740, реєстраційний номер 16124АР зі жниваркою для збирання зернових CLAAS тип 716 (право власності позивача на комбайн підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії ЕЕ № 053750 від 07.03.2017) (а.с. 106);

- комбайн NEW HOLLAND CX8.80, реєстраційний номер 17037АР716 (право власності позивача на комбайн підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії ЕЕ № 088941 від 08.09.2017) (а.с. 156);

- комбайн CLAAS LEXION 670, реєстраційний номер 23615АР (право власності позивача на комбайн підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії OMN166241 від 27.07.2022) (а.с. 82);

- автомобіль RENAULT MASTER III, реєстраційний номер АР2991ЕА (право власності позивача на автомобіль підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХМ 451835 від 05.07.2017) (а.с. 201);

- автомобіль FIAT DUCATO III, реєстраційний номер АР9823ЕА (право власності позивача на автомобіль підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХО 878170 від 16.12.2016) (а.с. 133);

- автомобіль MAN TGX 28.480, реєстраційний номер АР2871 (право власності позивача на автомобіль підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії 451738 від 20.06.2017) (а.с. 178).

Протягом липня - вересня 2025 року внаслідок атак збройних формувань Російської Федерації було пошкоджено вказане рухоме майно, яке належить Позивачу:

- комбайн CLAAS LEXION 740, реєстраційний номер 16124АР зі жниваркою для збирання зернових CLAAS тип 716 зазнали пошкодження 06.07.2025 близько 10:00 між селами с. Преображенка та с. Червона Криниця Пологівського району внаслідок ворожого обстрілу FPV-дронами та має наступні дефекти, що виникли внаслідок підриву та подальшої пожежі на комбайні: пошкоджена кабіна (вибуховою хвилею вибитті вікна повністю вигоріла внутрішня обшивка, сидіння, електропроводка, панелі, прилади, тощо); повністю згоріла шина 800/я, електропроводка, панелі, прилади, тощо); повністю згоріла шина 800/65R32 LR 800; пошкоджені, або внаслідок високої температури деформовані редуктор, гідронасос, роликові ланцюги, щиток рухомий та бокові дверцята; вигоріли та вийшли з ладу електричні модулі та блоки; повністю вигоріли резинові ремені, шланги з’єднувальні, гідравлічні рукави та труби, бризковики ліві передні, комплекти кабелів.

Внаслідок загорання та високих температур деформовані та ушкоджені наступні механізми та частини жниварки: щиток рухливий, пластина (фіксатор) ножа жниварки, комплекти кабелів, розподільчі блоки, підшипники, ролики керування, ролики, шланги з’єднувальні та гідравлічні рукави, натяжний шків та шестерня мотовила. Загальний технічний стан - потребує ремонтно-відновлювальних робіт. Про факт пошкодження повідомлено органи Національної поліції України, про що свідчить Талон-повідомлення Єдиного обліку №6775 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с. 108);

- комбайн NEW HOLLAND CX8.80, реєстраційний номер 17037АР зазнав пошкодження 15.08.2025 близько 06:30 в лісопосадці поблизу с. Васинівкаа Пологівського району внаслідок удару ворожого дрону “Молнія” та має наступні дефекти, що виникли внаслідок влучання та потребує заміни: привідні паз та ремінь, клавіша, шина передня та задня ліві, кожух обшивки, скало та ущільнювач дверей кабіни, кришки, капот, захист та огородження бункера, циліндр та тент вивантажної труби. Загальний технічний стан - потребує ремонтно-відновлювальних робіт. Про факт пошкодження повідомлено органи Національної поліції України, про що свідчить Талон-повідомлення Єдиного обліку №6775 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с. 157);

- комбайн CLAAS LEXION 670, реєстраційний номер 23615АР зазнав пошкодження 02.09.2025 близько 13:00 в полі поблизу с. Новоселівка Пологівського району під час збирання насіння соняшнику внаслідок ворожого удару FPV-дроном та має наступні дефекти та пошкодження: вузлів: пробиті захисні двері сепараторного відсіку, шнеки вивантажувальні, підшипник шнеку. Загальний технічний стан - потребує відновлювальних робіт. Про факт пошкодження повідомлено органи Національної поліції України, про що свідчить Талон-повідомлення Єдиного обліку № 9491 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с. 83);

- автомобіль RENAULT MASTER III, реєстраційний номер АР2991ЕА зазнав пошкодження з 20 по 21.07.2025 внаслідок неодноразового влучання FPV дронів на території тракторної бригади с. Васиніка Пологівського району та має наступні дефекти, що потребують ремонту та заміни: двері бокові праві, передня частина дах, панелі даху, елемент кузова та лобове скло. Загальний технічний стан - потребує відновлювальних робіт. Про факт пошкодження повідомлено органи Національної поліції України, про що свідчить Талон-повідомлення Єдиного обліку №7554 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с.202);

- автомобіль FIAT DUCATO III, реєстраційний номер АР9823ЕА зазнав пошкодження 14.09.2025 о 13:00 в результаті влучання ворожого FPV-дрону на грунтовій дорозі поблизу с. Новоселівка Преображенської ТГ Пологівського району та має наступні дефекти, що потребують ремонту та заміни: двері бокові праві, ліва бакова частина, панелі даху, декоративний елемент кузова, задні двері та бокове скло. Загальний технічний стан - потребує ремонтно-відновлювальних робіт. Про факт пошкодження повідомлено органи Національної поліції України, про що свідчить Талон - повідомлення Єдиного обліку №9961 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с.134);

- автомобіль MAN TGX 28.480, реєстраційний номер АР2871 зазнав пошкодження 17.09.2025 о 12:30 в результаті ураження FPV-дроном на території поблизу с. Васинівка Пологівского району та має наступні дефекти, що потребують ремонту та заміни: скло лобове, передня верхня частина кабіни, дзеркала заднього виду ліве та праве, дзеркала бічне та бордюрне, спойлер, холодильник, чохол ричала КПП, сонцезахисний козирок, люк кабіни, сидіння водія з пневмопідвіскою, сидіння пасажира, автономний обігрівач EBER d4 та коліно шланга. Загальний технічний стан - потребує ремонтно-відновлювальних робіт. Про факт пошкодження повідомлено органи Національної поліції України, про що свідчить Талон-повідомлення Єдиного обліку №10373 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с.180).

З метою встановлення розміру матеріальних збитків, спричинених позивачу пошкодженням рухомого майна позивача внаслідок збройної агресією Російської Федерації позивач замовивпроведення незалежної оцінки майна, а саме визначення шкоди та розміру збитків у Приватного підприємства “Консалтингова фірма “Експоком” (сертифікат суб’єкта оціночної діяльності №345/2023 від 08.06.2023).

Згідно з висновками про розмір збитків складених суб’єктом оціночної діяльності ПП “КФ “Експоком” вартість збитків, завданих внаслідок пошкодження майна:

- по комбайну CLAAS LEXION 740, реєстраційний номер 16124АР, станом на 06.07.2025 складає 3 251 730 (три мільйони двісті п'ятдесят одна тисяча сімсот тридцять) грн або 77 934 (сімдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять чотири) долари США;

- по жниварці для збирання зернових CLAAS тип 716 станом на 06.07.2025 складає 1 125 536 (один мільйон сто двадцять п'ять тисяч п'ятсот тридцять шість) грн або 26 976 (двадцять шість дев'ятсот сімдесят шість) доларів США;

- по комбайну NEW HOLLAND CX8.80, реєстраційний номер 17037АР станом на 15.08.2025, складає 1 400 857 (один мільйон чотириста тисяч вісімсот п'ятдесят сім) грн або 33 796 (тридцять три тисячі сімсот дев'яносто шість) доларів США;

- по комбайну CLAAS LEXION 670, реєстраційний номер 23615АР станом на 02.09.2025, складає 681 305 (шістсот вісімдесят одна тисяча триста п'ять) грн або 16 468 (шістнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) доларів США;

- по автомобілю RENAULT MASTER III, реєстраційний номер АР2991ЕА станом на 21.07.2025, складає 596 065 (п'ятсот дев'яносто шість тисяч шістдесят п'ять) грн або 14 277 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят сім) доларів США.

- по автомобілю FIAT DUCATO III, реєстраційний номер АР9823ЕА станом на 14.09.2025, складає 496 350 (чотириста дев'яносто шість тисяч триста п'ятдесят) грн або 12 014 (дванадцять тисяч чотирнадцять) доларів США.

- по автомобілю MAN TGX 28.480, реєстраційний номер АР2871ЕА) станом на 17.09.2025, складає 364 740 (триста шістдесят чотири тисячі сімсот сорок) грн або 8 858 (вісім тисяч вісімсот п'ятдесят вісім) доларів США.

Заперечення та спростування результатів оцінки збитків, докази виникнення спорів, пов`язаних із результатами оцінки збитків (визначеного розміру збитків) в матеріалах справи відсутні.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.

Щодо підсудності справи Господарському суду Запорізької області.

У даній справі спір виник між юридичною особою приватного права Позивачем та іноземною державою-агресором як особливим суб`єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права. При цьому, в розрізі предмета спору, у даній справі спір виник щодо відшкодування шкоди завданої господарюючому суб`єкту – Позивачу.

З огляду на критерії розмежування юрисдикційної підвідомчості, суб`єктний склад спору та його предмет, спір у даній справі містить ознаки господарського спору. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 405/4179/18 (провадження №14-44 цс 19), де зроблено висновок про те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Позивач визначив відповідачем в цій справі Державу Російську Федерацію в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі в спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, органу, діями якого завдано шкоду.

А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача згідно з пунктами 2, 4 ч. 3 статті 162 ГПК України покладено обов`язок зазначити окрім безпосередньо держави, яка за його твердженням, завдала йому шкоди, орган (органи) відповідної держави, що його (їх) позивач зазначає порушником своїх прав. При цьому закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного.

Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії її органів, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, але відповідальні за дії та борги держави.

Повноваження Міністерства юстиції Російської Федерації найбільш наближенні до представництва інтересів РФ в іноземних судах.

Визначення Міністерства юстиції Російської Федерації представником є необхідним у цій справі через особливий статус держави, яка може вступати у правовідносини лише через свої компетентні органи.

Відповідно до Указу президента Російської Федерації від 28.05.2018 №271 “Про внесення змін до положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затвердженого Указом президента Російської Федерації від 13.10.2004 №1313” пункт 1 Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затверджене Указом президента Російської Федерації від 13.10.2004 № 1313 “Питання Міністерства юстиції Російської Федерації” доповнено підпунктом 5 такого змісту: “ 5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових і арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку”.

За таких обставин, суд зазначає, що Міністерство юстиції Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів РФ в межах цього спору. Разом із цим зазначення Міністерства юстиції Російської Федерації чи будь-якого іншого органу РФ не впливає на правильність визначення Відповідача у цій справі, оскільки таким належним відповідачем залишається Держава Російська Федерація.

Відповідно ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме: наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право” суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про міжнародне приватне право” підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.

Майно позивача, яке використовувалося ним при здійсненні господарської діяльності, було пошкоджене на території Пологівського району Запорізької області.

Оскільки місцем завдання шкоди є Пологівський район Запорізької області розгляд даної справи підсудний Господарському суду Запорізької області.

Щодо юрисдикційного імунітету Російської Федерації.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права “рівний над рівним не має влади і юрисдикції”. Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. Підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить Позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) “у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження” (SabehElLeil v. France (скарга №34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга №36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, §59). Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v theUnitedKingdom (скарга №8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга №36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, §55; Fogarty v. theUnitedKingdom (скарга №37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, §33; Cudak v. Lithuania (скарга №15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, §55).

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи російської федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право Позивача на справедливий суд, законної мети.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 75 ГПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Аналогічної позиції дотримається Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі №760/17232/20.

При розгляді питання щодо застосування судового імунітету Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі №760/17232/20 бере до уваги “загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді” (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, §30). У вказаній постанові Верховний Суд вважає, що право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі №760/17232/20 дійшов висновку, що звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України.

За таких обставин, застосування судового імунітету Російської Федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України “Про міжнародне приватне право”) не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету Російської Федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію Російської Федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету Російської Федерації буде непропорційним до своєї мети.

Таким чином, судовий імунітет Російської Федерації не повинен застосовуватись з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №760/17232/20.

Відповідно до загальноприйнятої та усталеної практики міжнародних судових органів, держава може бути пов`язана положеннями міжнародного договору, навіть якщо вона не ратифікувала такий договір, якщо положення такого договору відображають звичаєве міжнародне право (Рішення Міжнародного Суду ООН у справі North Sea Continental Shelf (ФРН проти Нідерландів) від 20 лютого 1969 року, § 71; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 66).

Зокрема, при застосуванні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вона не може тлумачитися абстрактно, а підлягає тлумаченню у світлі правил, викладених у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, у пп. (с) пункту 3 статті 31 якої вказується, що необхідно брати до уваги “будь-які відповідні норми міжнародного права, застосовні у відносинах сторін” (Loizidou v. Turkey (скарга № 15318/89), рішення від 18 грудня 1996 року, § 43).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що суд “повинен пам`ятати про особливий характер Конвенції як договору про права людини, а також брати до уваги відповідні норми міжнародного права, зокрема ті, що стосуються надання державного імунітету” (Fogarty v. The United Kingdom, (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001, § 35; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 56; SabehElLeil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 48).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Oleynikov v. Russia, якщо національні суди підтримують юрисдикційний імунітет держави без будь-якого аналізу застосовних принципів звичаєвого міжнародного права, такі суди порушують право заявника на доступ до суду навіть у тих випадках, коли юрисдикційний імунітет підлягає застосуванню (Oleynikov v. Russia (скарга №36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, §§ 71-73).

Таким чином, суд зобов`язаний проаналізувати питання про застосування юрисдикційного імунітету в даній справі з огляду на положення звичаєвого міжнародного права.

Як зазначив ЄСПЛ у справах Cudak v. Lithuania та Oleynikov v. Russia: “застосування абсолютного державного імунітету явно розмивалося протягом багатьох років, зокрема, у зв`язку із прийняттям Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй Конвенції про юрисдикційні імунітети держав та їх власності у 2004 році” (Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/0256), рішення від 23 березня 2010 року, § 64; SabehElLeil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 53; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 61). Таким чином, концепція судового імунітету держави зазнала обмежень з огляду на динамічний розвиток звичаєвого міжнародного права. Більше того, у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia, ЄСПЛ підтвердив вищевказану позицію. ЄСПЛ встановив, що Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на вказане, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68). Вказану правову позицію підтвердив Верховний Суд у пункті 75 постанови від 25 січня 2019 року у справі № 796/165/18 про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення про стягнення сум компенсації з Російської Федерації.

Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі №760/17232/20 дійшов висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.

Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий “деліктний виняток” (“tortexсeption”). Умовами, необхідними для застосування “деліктного винятку”, є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Отже, у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування збитків за неправомірні дії, допущені Російською Федерацією при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.

Незастосування судом юрисдикційного імунітету іноземної держави щодо невиплати відшкодування за серйозні порушення прав людини під час збройного конфлікту, допущені відповідальною державою, особливо за відсутності інших засобів відшкодування збитків, не є порушенням суверенних прав іншої держави (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 50). Навпаки, це сприяє кристалізації винятку з судового імунітету держав, заснованого на принципах, які покладені в основу прав людини і гуманітарного права, включаючи право на ефективний спосіб захисту порушеного права.

Ураховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну Позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.

До того ж, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19. Так, у своїй постанові Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки “вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН”. Зокрема, Верховний Суд встановив, що “такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача”.

Отже, такий підхід Верховного Суду відображає те, що суд, перш ніж ухвалити рішення про судовий імунітет держави, має брати до уваги основні обставини конкретної справи, щоб визначити, чи застосовується виняток до судового імунітету.

Військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.

Ураховуючи викладене, можна прийти до висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

Щодо порушення відповідачем прав позивача за законами України.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст.3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Частинами 1, 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом статті 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини.

Тому, обов`язковою умовою притягнення Відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй “Визначення агресії” від 14.12.1974 р. як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 ведений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Відповідача проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Відповідача з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов`язано Відповідача негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України “Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні” визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі №686/10520/15-ц.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками зокрема є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як було встановлено судом, майно позивача, яке використовувалося ним при здійсненні господарської діяльності, було пошкоджено саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Щодо розміру збитків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 №3904/1223 “Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності”.

Згідно з пунктом 1 Розділу І вказаної вище Методики ця методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб’єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв’язку зі збройною агресією російської федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб’єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб’єктів господарювання.

Відповідно до пункту 9 Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Так, згідно з висновками про розмір збитків (а.с. 8-13), складених суб’єктом оціночної діяльності ПП “КФ “Експоком” загальний розмір збитків, завданих внаслідок пошкодження майна позивача через збройну агресію Російської Федерації складає 190 323 (сто дев'яносто тисяч триста двадцять три) долари США або 7 916 583 (сім мільйонів дев’ятсот шістнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривні.

Заперечення відповідача проти результатів оцінки збитків в матеріалах справи відсутні.

Щодо визначення суми відшкодування в доларах США.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національномурівніефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні,що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18.

Відповідно до абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 у справі № 1-12/2003 за своєю суттю в цілому правосуддя в Україні як таке, що відбулося та фактично було реальним, а не формальним, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до положень ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, якийрегламентує валютний обіг. Так, відповідно до преамбули Закону України “Про валюту і валютні операції” цей закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Відповідно до частини 2 ст. 3 Закону “Про валюту і валютні операції” питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України “Про валюту і валютні операції” гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою ціє статті, і приймається без обмежень на всій території України дляпроведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.

Таким чином, “Закон України “Про валюту і валютні операції”, як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правовихактів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.

Згідно із п. 1 ст. 1 Закону України “Про валюту і валютні операції” валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.

Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі рішення суду, що набуло законної сили, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. “ґ” п. 8 ст. 1 Закону України “Про валюту і валютні операції” іноземні держави (у тому числі і Відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.

Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України “Про валюту і валютні операції”у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Згідно із ч. 1ст. 4 Закону України “Про валюту і валютні операції” валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національноїбезпеки,запобіганнята протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення,виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Відповідно до п. 109 Розділу X Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (затвердженепостановою НБУ №5 від 02.01.2019) за поточними рахунками в іноземній валюті суб`єктів господарювання - резидентів (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) здійснюються операції, що не суперечать вимогам законодавства України.

Таким чином, вимога Позивача про стягнення шкоди у іноземній валюті (дол. США) відповідає як матеріальному закону, так і суті господарської діяльності Позивача, а обраний ним спосіб судового захисту у вигляді відшкодування шкоди у іноземній валюті (дол. США) відповідає законодавству та є ефективним.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається позивач, доводяться зокрема (але не виключно) такими документами: свідоцтвами про реєстрацію машин та свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, Талонами - повідомленнями Єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, постановою про визнання потерпілим у кримінальному провадженні, висновками про розмір збитків, іншими матеріалами справи в їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач належними та допустимими доказами доводи позивача не спростував.

Враховуючи вище встановлені обставини, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Приймаючи до уваги, що ціна позову становить 7 916 583,00 грн та позовна заява подана в електронній формі, розмір судового збору у розмірі 94 999,00 грн.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 94 999,00 грн за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Позивач у позові просив стягнути з відповідача витрати на проведення експертної незалежної оцінки у розмірі 27 500,00 грн.

У якості доказів наявності підстав для покладення на відповідача витрат на проведення експертної оцінки позивачем надані копії договорів про проведення незалежної оцінки майна №№ 22, 24, 26 та 28, які укладені 11.09.2025, 15.09.2025, 23.09.2025 та 15.10.2025, відповідно, акти приймання-передавання до цих договорів від 18.09.2025, 22.09.2025, 26.09.2025 та 21.10.2025, а також платіжні доручення №513 від 11.09.2025, №535, від 15.09.2025, №579 від 22.09.2025, №586 від 23.09.2025, №587 від 24.09.2025, №612 від 26.09.2025, №709 від 16.10.2025 та №722 від 21.10.2025.

Загальна вартість отриманих та сплачених позивачем послуг з проведення експертної оцінки майна склала 27 500,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Таким чином, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати, пов`язані з проведенням робіт з оцінки, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись положеннями Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з держави Російська Федераціяв особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Преображенське” (70545, Запорізька обл., Пологівський (до адміністративного поділу - Оріхівський), с. Червона Криниця, вул. Зоряна, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 30338510) суму 190 323 (сто дев'яносто тисяч триста двадцять три) долари США, що є еквівалентом 7 916 583 (сім мільйонів дев’ятсот шістнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривень 00 копійок збитків, завданих внаслідок пошкодження майна, та 27 500 (двадцять сім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок витрат на проведення експертної незалежної оцінки. Видати наказ.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 94 999 (дев’яносто чотири тисячі дев’ятсот дев’яносто дев’ять) гривень 00 копійок. Видати наказ.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.03.2026.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.І. Педорич