Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги Приватного підприємця Тидерко Тетяни Олексіївни у справі № 908/326/22 (суддя Дроздова С.С.)
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2026 Справа № 908/326/22
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Приватного підприємця Тидерко Тетяни Олексіївни (пров. Силікатний, буд. 3, м. Мелітополь, Запорізька область, 72313)
до відповідача: Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” (вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001)
про усунення перешкод
за участю представників
від позивача: не з’явився
від відповідача: Іванченко В.С., довіреність № 9452-К-О від 01.07.2024, в режимі відеоконференцзв’язку
СУТЬ СПОРУ:
04.02.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного підприємця Тидерко Тетяни Олексіївни до Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов’язати звільнити земельну ділянку від металевої конструкції з логотипом АТ КБ «Приватбанк».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2022, справу № 908/326/22 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 09.02.2022 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
17.02.2022 на адресу суду від Приватного підприємця Тидерко Тетяни Олексіївни надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду.
Ухвалою суду від 22.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/326/22, присвоєно справі номер провадження 27/30/22. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження на 21.03.2022.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” постановлено:
Враховуючи викладене, у зв’язку з введенням в Україні воєнного стану, з метою дотримання принципу рівності сторін та процесуальних прав усіх учасників справи, належної підготовки справи до розгляду, суд ухвалив визначити дату та час судового засідання в даній справі ухвалою суду після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров’ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.
Ухвалою суду від 17.03.2022 відкладено судове засідання, повідомлення сторін, що про дату та час нового судового засідання буде повідомлено додатково ухвалою суду.
Воєнний стан в Україні продовжено до 04.05.2026.
Відповідно до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Станом на 17.03.2026 Господарський суд Запорізької області працює та здійснює судочинство.
За таких обставин, ухвалою суду від 17.03.2026 призначено підготовче судове засідання на 14.04.2026.
30.03.2026 Акціонерним товариством Комерційний банк “Приватбанк” сформований в підсистемі “Електронний суд” відзив на позовну заяву позивача.
Ухвалою суду від 06.04.2026 задоволена заява Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” про проведення судового засідання 14.04.2026 о 12 год. 30 хв. та наступних судових засідань в режимі відеоконференції у справі 908/326/22 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 14.04.2026, відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/326/22 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 29.04.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідача.
29.04.2026 розпочато розгляд справи по суті.
Судове засідання 29.04.2026 проводилось в режимі відеоконференцзв’язку, представники позивача та відповідача брали участь.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, Суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Позивач в судове засідання 29.04.2026 не з’явився, про час та місце судового засідання, був повідомлений належним чином.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який на даний час продовжено.
Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 “Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією”, територія Мелітопольської міської територіальної громади є тимчасово окупованою територією з 25.02.2022.
Відповідно до відповіді № 2455559 від 13.03.2026 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо Тидерко Тетяни Олексіївни відсутні.
Відповідно до відповіді № 2455293 від 13.03.2026 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою місцезнаходження Приватного підприємця Тидерко Тетяни Олексіївни є: пров. Силікатний, буд. 3, м. Мелітополь, Запорізька область, 72313.
Отже, місцезнаходженням позивача є м. Мелітополь, Запорізька область, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ Укрпошта, тому позивач був повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвал суду на сайті Господарського суду Запорізької області.
Позовні вимоги позивача мотивовані наступним. 06.12.2007 між Приватним підприємцем Тидерко Тетяною Олексіївною та Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області був укладений договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки 2320355400:11:001:0333), площею 0,03 га, яка знаходиться по вул. Коса Федотова Якимівського району Запорізька області. У серпні 2021 року позивачем було виявлено, що на земельній ділянці, без його згоди, відповідачем» була самовільно розміщена споруда. За наслідками виявлення вищевказаного правопорушення було складено акт від 12.08.2021. 13.08.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій просив останнього негайно звільнити самовільно зайняту земельну ділянку. Вищезазначена вимога залишилася без задоволення. Враховуючи те, що відповідач не бажає добровільно звільнити самовільно зайняту ним земельну ділянку, позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом, за захистом своїх прав та законних інтересів.
Відповідач у судовому засіданні 29.04.2026 підтримав свої заперечення, викладені у відзиві, поданого через підсистему “Електронний суд” 30.03.2026 (зареєстрований 31.03.2026 за вх. № 7094/08-08/26.
З відзиву вбачається, що відповідач заперечує проти заявлених вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову, враховуючи наступне. Між ТОВ «Будапешт» («Орендодавець») та АТ КБ «Приватбанк» («Орендар») був укладений договір № Б 01-06-21 оренди частини приміщення від 21.06.2021. Пунктом 1.2 договору передбачено, що приміщення надаються Орендареві за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності розміщення Терміналу самообслуговування та Банкоматів. 01.06.2021 був укладений акт здачі-приймання частини приміщення до договору оренди частини приміщення № Б 01-06-21 від 01.06.2021, яким частина приміщення передано АТ КБ «ПриватБанк» для використання згідно умов договору. 30.09.2021 частина приміщення, яка була орендована, була повернута орендодавцю, складений акт повернення. Відповідач вважає, що він є неналежним відповідачем у даній справі, правовідносини з позивачем відсутні.
Суд наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-норталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.
З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі позивач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що позивач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на викладене, повідомлення позивача через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області, з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням сторін про час та місце розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12 щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Водночас, суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України “Про доступ до судових рішень” вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин (названу правову позицію висловлено в численних постановах Верховного Суду, у тому числі від 28.01.2019 у справі №915/1015/16 та від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15).
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи № 908/326/22.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши докази, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши представника відповідача, суд
УСТАНОВИВ:
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути – визнання права.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.12.2007 між Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області (Орендодавець) та Приватним підприємцем Тидерко Тетяною Олексіївною (орендар) укладено договір оренди землі, зареєстрований в Якимівському районному відділі Державного підприємства «Центр ДЗК» за реєстраційним № 040826400155 від 22.05.2008.
Відповідно до п. 1 Договору Орендодавець на підставі рішення Кирилівської селищної ради № 40 від 27.11.2007 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Кирилівської селищної ради в смт. Кирилівка по вул. Коса Федотова Якимівського району Запорізької області.
В оренду передається вільна від забудови земельна ділянка загальною площею 0,0300 га, згідно з додатком, що є невід'ємного частиною цього договору (п. 3 Договору).
Відповідно до п. 18 Договору земельна ділянка передається в оренду для розміщення торгівельної точки малої архітектурної форми.
Додатковою угодою від 10.05.2012, викладено п. 7 Договору в наступній редакції: Договір укладено до 22.05.2057, відповідно до рішення п’ятнадцятої сесії Кирилівської селищної ради № 8 від 24.11.2011, починаючи з дати його державної реєстрації.
Як зазначив у позовній заяві позивач, у серпні 2021 року позивачем було виявлено, що на земельній ділянці, без його згоди, відповідачем» була самовільно розміщена споруда.
За наслідками виявлення вищевказаного правопорушення було складено акт від 12.08.2021.
13.08.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій просив останнього негайно звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.
Вищезазначена вимога залишилася без задоволення.
13.08.2021 позивач звернувся до Якимівського відділення поліції ГУНП в Запорізькій області із заявою про порушення кримінального провадження за ст. 197-1 КК України.
Представники Якимівського відділення поліції ГУНП в Запорізькій області пояснили що, з метою встановлення факту самозахоплення земельної ділянки відповідачем, позивачу спочатку необхідно отримати акт перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Позивач звернувся за допомогою до ТОВ «Геоінформаційна компанія «Кадастр».
11.10.2021 спеціалістами ТОВ «Геоінформаційна компанія «Кадастр» було складено акт перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та за результатами перенесення меж земельної ділянки в натурі були виявлені розбіжності з ситуацією на місцевості.
З метою уточнення питання щодо фактичного розміщення металевої конструкції з логотипами відповідача на земельній ділянці, позивачем на адресу ТОВ «Геоінформаційна компанія «Кадастр» було направлено адвокатський запит вих. № 1 від 10.01.2022.
Листом № 1 від 13.01.2022 ТОВ «Геоінформаційна компанія «Кадастр» повідомило, що при виносі меж земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:001:0333 в натурі (на місцевості) підтверджуємо наявність в її межах металевої конструкції з логотипом АТ КБ «Приватбанк» (більша його частина). В акті перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 11.10.2021, складеного за результатами виносу в його графічній частині дана конструкція позначена червоним кольором з червоною штриховкою з позначенням МН.
12.11.2021 позивач звертався до відділу містобудування, архітектури та благоустрою Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області та Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області зі скаргами та просив провести обстеження земельної ділянки та вжити відповідних заходів реагування у разі виявлення порушень.
15.11.2021 позивач звернувся до Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області із заявою від 15.11.2021про порушення кримінального провадження за ст. 197-1 КК України.
Листом від 23.11.2021 за № 55/3р Мелітопольська окружна прокуратура Запорізької області направила за належністю заяву Тидерко Т.О. для організації розгляду в межах компетенції відповідно до вимог чинного законодавства України, до відділу поліції № 1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області.
29.12.2021 на адресу Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області був направлений адвокатський запит № 31 від 29.12.2021 з прохання надати інформацію щодо прийнятого рішення відносно вищезазначених скарг.
Листом № 75 від 12.01.2022 Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області повідомила, що нею не було проведене обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0333, тому що всі обов'язки землекористувача були покладені на орендаря. В зв'язку з чим просила самостійно привести земельну ділянку у попередній стан та в подальшому використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Також повідомляла,ь що дозвіл на розміщення будівель та споруд необхідно отримувати у відповідності до законодавства України. У разі подальшого використання земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0333 не за цільовим призначенням та подальшим розміщенням будь-яких будівель та споруд без відповідних на те дозвільних документів Кирилівська селищна рада Мелітопольського району (Якимівського) району Запорізької області буде змушена ініціювати розірвання договору оренди земельної ділянки від 06.12.2007.
06.12.2021 Тидерко Т.О. звернулася зі скаргою до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області на бездіяльність посадових осіб Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області.
Позивач у позовній заяві зазначив, що розгляд скарги було призначено лише на 10.02.2022. на 15 год. 30 хв., єдиний унікальний номер справи 937/11910/21.
Доказів про результати розгляду скарги позивачем, до матеріалів даної справи не надано.
Враховуючи те, що відповідач не бажає добровільно звільнити самовільно зайняту ним земельну ділянку, позивач був звернутися до суду з даним позовом, за захистом своїх прав та законних інтересів.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Звертаючись з вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов’язати звільнити земельну ділянку від металевої конструкції з логотипом АТ КБ «Приватбанк», позивач має довести, а суд встановити, наявність порушених прав та/або інтересів позивача, тобто суду необхідно з`ясувати, які саме права та/або інтереси позивача порушені.
Суд при прийнятті рішення звертає увагу, що відповідно до ст.ст. 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.
Обґрунтування належності способу захисту у спірних правовідносинах
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Суд при прийнятті рішення також враховує та розділяє правові висновки, викладені в Постанові КЦС ВС від 21.08.2024 № 462/7300/20 (61-3945св24): виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності, розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: "PLACUIT IN OMNIBUS REBUS PRAECIPUUM ESSE IUSTITIAE AEQUITATISQUE QUAM STRICTI IURIUS RATIONEM" яка означає "у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права". Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляд кожної конкретної справи.
Суд враховує правові висновки постанови КЦС ВС від 23.10.2024 у справі № 753/25081/21 (61-8693св), що цивільна справа має бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів а також правдивості твердження заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Законом України № 475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України):
- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);
- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов`язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);
- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);
- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" № 4994/04 від 09.09.2011).
Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).
Позивачем заявлено позов про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та зобов’язати звільнити земельну ділянку від металевої конструкції з логотипом АТ КБ «Приватбанк».
Спору про приналежність земельної ділянки на правів оренди Приватному підприємцю Тидерко Тетяні Олексіївні та її цільового призначення з кадастровим номером 2320355400:11:001:0333 немає.
Спору щодо статусу земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0333 та порядку її використання теж немає.
Позивач заявляє, що відповідачем «самовільно розміщена споруда».
Позивач стверджує, що даним позовом він захищає своє порушене право на майно (земельну ділянку), на вільне відкрите використання земельної ділянки за призначенням шляхом усунення перешкод у такому використанні з посиланням на вимоги ст.ст. 15, 16, 375, 391 ЦК України, ст.ст. 152, 212, 92 ЗК України, приписів Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».
Натомість, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будапешт» (Орендодавець) та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (Орендар) укладено договір оренди частини приміщення № Б 01-06-21 від 01.06.2021.
Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених договором Орендодавець зобов’язується передати Орендареві, а Орендар зобов’язується прийняти у тимчасове користування (оренду) нерухоме майно: частину нежитлових приміщень, визначених у Додатку № 1 до цього Договору.
Згідно п. 1.2 Договору приміщення надаються Орендареві за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності – розміщення терміналу самообслуговування та банкоматів.
Відповідно до Акту здачі-приймання частини приміщення до Договору оренди частини приміщення № Б 01-06-21 від 01.06.2021 орендодавець передав, а Орендар прийняв згідно Договору у користування частини приміщень за адресою: смт. Кирилівка, вул. Федотова Коса, 37, термінал самообслуговування та два банкомати, орендована площа кожного 1,0 кв.м.
Відповідно до Акту повернення від 30.09.2021 Орендар передав, а Орендодавець прийняв з користування частини приміщення загальною площею 3,0 кв.м., згідно Договору оренди частини приміщення № Б 01-06-21 від 01.06.2021, що розташоване за адресою: смт. Кирилівка, вул. Федотова Коса, 27.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що 30.09.2021 Акціонерне товариство Комерційний банк “Приватбанк”, на підставі Акту повернення від 30.09.2021 повернуло орендодавцю – Товариству з обмеженою відповідальністю «Будапешт» частину приміщення загальною площею 3,0 кв.м., що розташоване за адресою: смт. Кирилівка, вул. Федотова Коса, 27 та яке було орендоване Акціонерним товариством Комерційний банк “Приватбанк”, згідно Договору оренди частини приміщення № Б 01-06-21 від 01.06.2021.
Позивач звернувся з позовом до суду 04.02.2022.
Суд не вбачає правового спору в даному випадку та не знайшов підтвердження порушеного права позивача саме діями чи бездіяльністю відповідача.
Правовідносини позивача з відповідачем відсутні, щодо меж земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні позивача, для розв’язання цього питання потрібно взаємодіяти з користувачами сусідніх земельних ділянок.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Позивачем у якості відповідача визначено лише Акціонерне товариства Комерційний банк «Приватбанк».
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Так, у постановах Верховний Суд постанова від 12.06.2019 у справі № 910/8472/18 та Верховний Суд постанова від 04.12.2019 у справі № 910/1362/19 зазначено, що обов`язковою умовою для задоволення позову про визнання права є наявність спору про право, який полягає у його невизнанні, оспорюванні або порушенні відповідачем. Верховний Суд неодноразово наголошував, що звернення до суду з вимогою про визнання права за відсутності факту його порушення, невизнання або оспорювання не відповідає завданням судочинства та не є належним способом захисту. Крім того, у постанові Верховний Суд постанова від 20.02.2019 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача, який не наділений повноваженнями щодо спірного майна та не вчиняє дій, що порушують право позивача, є підставою для відмови у задоволенні позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд постанова від 18.03.2020 у справі № 910/12787/17, де суд зазначив, що відсутність порушеного права або невідповідність обраного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.
З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що у даному випадку відсутній спір про право, а також позивачем не в повній мірі визначено суб`єктивний склад спірних правовідносин.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1-3 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач має довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
У свою чергу, за наведених обставин та дослідивши матеріали справи, наразі відсутній факт безумовного порушення права позивача і відповідне право підлягає захисту в інший, визначений законом спосіб, який передбачає врахування всіх обставин та призведе до дійсного та ефективного (остаточного) відновлення права.
Враховуючи викладене, оскільки позивачем (не надано належних, достатніх та достовірних доказів, які свідчать про те, що відповідач порушив права позивача як користувача земельною ділянкою, тому вимоги Приватного підприємця Тидерко Тетяни Олексіївни про усунення перешкод в користуванні ділянкою та зобов’язання звільнити земельну ділянку від металевої конструкції з логотипом АТ КБ «Приватбанк» є недоведеними, безпідставними та необґрунтованими, а отже задоволенню не підлягають.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Всі інші доводи та заперечення учасників судового процесу, судом досліджено, проте вони не змінюють висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог Приватного підприємця Тидерко Тетяни Олексіївни до Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” відмовити.
Рішення оформлено та підписано 08.05.2026.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
_03_03.png)
