До уваги Міської об’єднаної територіальної громади м. Бердянська в особі Бердянської міської ради, Приватного акціонерного товариства “Бердянське підприємство теплових мереж” у справі № 908/3106/21 (суддя Дроздова С.С.)

03 липня 2026, 12:58

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2026 Справа № 908/3106/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи

за позовом: Міської об’єднаної територіальної громади м. Бердянська в особі Бердянської міської ради (пл. Єдності, 2, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118, ідентифікаційний номер юридичної особи 20525153)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Бердянське підприємство теплових мереж” (вул. Морська, 65/97, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100, ідентифікаційний номер юридичної особи 05541120)

про стягнення 1 163 633 грн 56 коп.

за участю представників

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть спору:

Міська об’єднана територіальна громада м. Бердянська в особі Бердянської міської ради звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства “Бердянське підприємство теплових мереж” про стягнення 837 245 грн 59 коп. заборгованості з орендної плати, 165 328 грн 37 коп. пені з вересня 2019 року по вересень 2021 року, 52 161 грн 55 коп. 3 % річних, 108 897 грн 95 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2021 позовні матеріали № 908/3106/21 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3106/21, присвоєно справі номер провадження 27/194/21 розгляд справи по суті призначено на 24.11.2021.

Справа № 908/3106/21 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

19.11.2021 Приватним акціонерним товариством “Бердянське підприємство теплових мереж” поданий до суду відзив на позовну заяву.

24.11.2021 на електронну адресу суду від Бердянської міської ради надійшла заява про збільшення позовних вимог на загальну суму 1 325 087 грн 52 коп.

Ухвалою суду від 24.11.2021, на підставі ст. 250 ГПК України суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загально позовного провадження та призначив підготовче засідання на 21.12.2021.

16.12.2021 Приватним акціонерним товариством “Бердянське підприємство теплових мереж” поданий до суду відзив на заяву збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 21.12.2021 підготовче провадження в порядку ст. 183 ГПК України відкладено на 18.01.2022.

18.01.2021 позивачем подано клопотання № 33 від 17.01.2022 про зменшення позовних вимог, відповідно до якого останній просив суд стягнути з відповідача 165 328 грн 37 коп. пені, 52 161 грн 55 коп. 3 % річних, 108 897 грн 95 коп. інфляційних втрат. Також позивачем подано детальних розрахунок суми позовних вимог разом з доказами проплат.

Судом в порядку ст. 46 ГПК України прийнято заяву про зменшення позовних вимог, розгляду підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 165 328 грн 37 коп. пені, 52 161 грн 55 коп. 3 % річних, 108 897 грн 95 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 18.01.2022, відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/3106/21 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 02.02.2022.

Ухвалою суду від 02.02.2022 оголошено перерву в судовому засіданні до 01.03.2023.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” постановлено:

Ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
У зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Ухвалою суду від 01.03.2022 продовжено строк розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 10.03.2023 призначено судове засідання на 10.04.2023.

Ухвалою суду від 10.04.2023 відкладено судове засідання на 10.05.2023.

Ухвалою суду від 10.05.2023 відкладено судове засідання на 31.05.2023.

Ухвалою суду від 31.05.2023 розгляд справи відкладено на 13.06.2023.

Ухвалою суду від 13.06.2023 розгляд справи відкладено на 10.07.2023.

Ухвалою суду від 10.07.2023 відкладено розгляд справи № 908/3106/21 до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану або його скасування. Зазначено, що про дату та час судового засідання стороні буде повідомлення додаткового відповідною ухвалою суду.

Ухвалою суду від 16.04.2026 призначено справу до розгляду по суті 06.05.2026.

17.04.2026 Богач А.О. сформована в підсистемі “Електронний суд” заява про припинення повноважень представника, просить суд вважати припиненими повноваження адвоката Богач А.О. як представника позивача в рамках розгляду справи № 908/3106/21.

Ухвалою суду від 06.05.2026 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 01.06.2026.

01.06.2026 представником Бердянської міської ради адвокатом Грековим Д.В. подана до суду заява про відкладення судового засідання.

Пунктом 3 ст. 222 ГПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

01.06.2026 представники учасників справи у судове засідання в призначений час не прибули, про час та місце розгляду справи були попереджені належним чином.

01.06.2026 представником Бердянської міської ради адвокатом Грековим Д.В. подана до суду заява про відкладення судового засідання по справі № 908/3106/21 для ознайомлення з матеріалами справи, оскільки у позивача новий представник.

Ухвалою суду від 01.06.2026 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 10.06.2026.

10.06.2026 представником позивача подана до канцелярії суду заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив ухвалити рішення за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином.

Відповідно до відповіді № 2611587 від 16.04.2026 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Приватного акціонерного товариства “Бердянське підприємство теплових мереж” є: вул. Морська, 65/97, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який на даний час продовжено.

Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 “Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією”, територія Бердянської міської територіальної громади є тимчасово окупованою територією з 27.02.2022, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ Укрпошта.

Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-норталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Отже, місцезнаходженням відповідача є м. Бердянськ, Запорізька область, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонує відділення АТ Укрпошта, тому відповідач був повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвал суду на сайті Господарського суду Запорізької області та надсилання примірника ухвали суду, підписаного кваліфікованим електронним підписом на електронну адресу відповідача – main.bpts@gmail.com

Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на викладене, повідомлення відповідача через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області, з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням про час та місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12 щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Водночас, суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України “Про доступ до судових рішень” вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин (названу правову позицію висловлено в численних постановах Верховного Суду, у тому числі від 28.01.2019 у справі №915/1015/16 та від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15).

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи № 908/3106/21.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представників сторін.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути – визнання права.

Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

14.01.2010 між Територіальною громадою міста Бердянська в особі Бердянської міської ради (далі-Орендодавцем) - з однієї сторони і Закритим акціонерним товариством «Бердянське підприємство теплових мереж» (далі — Орендар) укладено у новій редакції Договір оренди майнового комплексу теплових мереж (далі-Договір).

У відповідності до рішення загальних зборів акціонерів від 15.04.2011 змінено тип акціонерного товариства з Закритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство, відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства».

Публічне акціонерне товариство «Бердянське підприємство теплових мереж» стало новим найменуванням Закритого акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж».

Відповідно до п. 1.2 Статуту Приватного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» у новій редакції, затвердженого зборами акціонерів Приватне акціонерне товариство «Бердянське підприємство теплових мереж» (протокол від 14.04.2017) створене шляхом реорганізації з Бердянського орендного підприємства теплових мереж і є правонаступником усіх його прав і обов'язків, пов'язаних з минулою діяльністю.

У відповідності до рішення загальних зборів акціонерів від 14 квітня 2017 року змінено тип акціонерного товариства з Публічного акціонерного товариства на Приватне акціонерне товариство. Приватне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж" стало новим найменуванням Публічним акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж."

Зміна типу товариства з публічного на приватне не є його перетворенням.

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майновий комплекс теплових мереж.

Згідно з п. 2.1 Договору оренди орендар вступає у користування майновим комплексом у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та Акта приймання-передачі майнового комплексу.

Пунктами 3.1 та 3.2 Договору оренди (в редакції додаткової угоди від 28.12.2016) сторонами узгоджено, що орендар має сплачувати орендну плату у розмірі 221 770,78 грн до 20 числа поточного місяця з урахуванням індексу інфляції з початку оренди.

Пунктом 5.2 договору оренди визначено, що орендар зобов’язався вчасно та в повному обсязі вносити орендну плату.

Відповідно до п. 11.1 договору оренди цей договір укладено строком на 20 років, що діє з 14 січня 2010 року до 14 січня 2030 року, включно.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань станом на 28.09.2021 відповідач має прострочену заборгованість з орендної плати у розмірі 837 245 грн 59 коп.

30.09.2021 Бердянською міською радою на адресу відповідача було направлено претензію вих. № 01-2253/48-1 від 30.09.2021 якою Бердянська міська рада просила відповідача сплати заборгованість з орендної плати, пені, інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 1 163 633, 56 грн.

18.03.2020 листом № 01-0718/48-1 Бердянською міською радою па адресу відповідача направлено претензія про сплату заборгованості з орендної плати та пені, відповідь на яку Бердянською міською радою було отримано 26.03.2021 року № 1115, якою було роз'яснено, що сплатити суму боргу неможливо, через несвоєчасне сплату послуг населенням.

01.06.2020 за № 01-1335/48-1 Бердянською міською радою повторно на адресу відповідача направлено претензія про сплату заборгованості з орендної плати та пені, відповідь на яку Бердянською міською радою було отримано 08.06.2021, № 1543 якою так само було роз'яснено, що сплатити суму боргу неможливо, через несвоєчасне сплату послуг населенням.

Систематичне неналежне виконання відповідачем умов договору щодо внесення орендної плати за користування майновим комплексом у обумовлених розмірі і строки, стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

На підтвердження передачі майна в оренду та користування ним відповідачем до матеріалів справи позивачем надано засвідчені копії наступних документів, а саме: договір оренди майнового комплексу підприємства теплових мереж від 14.01.2010; додатковий договір про внесення змін до нової редакції договору оренди майнового комплексу підприємства теплових мереж, посвідченого 14.01.2010 приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Вержиковського О.П., за реєстром № 1, акти здачі-приймання комунального майна від 23.12.2010; додатковий договір про внесення змін до нової редакції договору оренди майнового комплексу підприємства теплових мереж від 01.03.2012; акт приймання – передачі від 01.03.2012; акт здачі-приймання комунального майна від 01.03.2012; акт приймання – передачі від 01.03.2012; акт здачі-приймання № 1 від 04.01.2012; додатковий договір про внесення змін до нової редакції договору оренди майнового комплексу підприємства теплових мереж від 29.08.2013; акт здачі-приймання комунального майна від 29.08.2013; додатковий договір про внесення змін до нової редакції договору оренди майна комунального підприємства теплових мереж від 31.03.2014; акт здачі-приймання комунального майна від 31.03.2014; додатковий договір про внесення змін до нової редакції договору оренди майнового комплексу підприємства теплових мереж від 28.11.2014; акт здачі-приймання комунального майна від 28.11.2014; додатковий договір про внесення змін до нової редакції договору оренди майнового комплексу підприємства теплових мереж від 29.10.2015; акт здачі-приймання комунального майна від 29.10.2015; акт здачі-приймання майна від 16.10.2015; додатковий договір про внесення змін до нової редакції договору оренди майнового комплексу підприємства теплових мереж від 28.12.2016; акти здачі-приймання комунального майна від 28.12.2016.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача 165 328 грн 37 коп. пені, 52 161 грн 55 коп. 3 % річних, 108 897 грн 95 коп. інфляційних втрат.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши надані письмові докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа мас право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа мас право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані Договором оренди майнового комплексу теплових мереж від 14.01.2010.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення господарських правовідносин), орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до умов статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму... Плата за користування майном може вноситься за вибором сторін у грошовій або натуральній формі... Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором ...

Виходячи з предмету оренди за договором оренди 14.01.2010, правовідносини сторін щодо порядку користування майновим комплексом регулюються приписами Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За таких обставин, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору найму є його оплатний характер, за користування найманим майном з наймача обов'язково стягується орендна плата.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (ч. 1 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”).

Відповідно до п. 5.2 Договору Орендар зобов’язався своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату.

Відповідно до п. 10.8 Договору взаємовідносини сторін, неврегульовані цим Договором, регламентуються чинним законодавством.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач не заперечив факту укладення договору та існування між сторонами договірних правовідносин, а також не вказав про укладення сторонами інших договорів, крім долученого позивачем до позовної заяви, також відповідач не заявляв про недоліки первинних бухгалтерських документів, які долучені позивачем для підтвердження факту договірних відносин між позивачем та відповідачем.

Суд звертає увагу сторін на те, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі видаткових та товарно-транспортних накладних, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичне здійснення таких операцій.

Таким чином, дослідивши подані позивачем первинні документи, суд дійшов висновку, що такі відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з відповідачем.

Відповідач у свою чергу, не навів переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факт існування між сторонами договірних відносин та здійснення господарських операцій, а також не подав жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах недостовірні та (або) суперечливі чи доказів існування між сторонами договірних відносин на підставі інших договорів, крім долученого до матеріалів справи.

У постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 908/3027/20 зазначено, що до загальних засад цивільного законодавства належить справедливість, добросовісність та розумність, які і встановлюють певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на зміст позовних вимог, обов`язковість умов договору, балансу інтересів обох сторін договору належить дійти висновку, що укладаючи договір сторони (позивач та відповідач) взяли на себе певні зобов`язання, які відповідно, і повинні ними виконуватись в межах прав та обов`язків, визначених умовами цього договору.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Матеріалами справи підтверджено, що з моменту відкриття провадження у даній справі відповідачем було сплачено борг з орендної плати за Договором оренди від 14.01.2010 у розмірі 837 245 грн 59 коп., що підтверджується довідкою про нараховану та отриману орендну плату та пеню, наданою листом Управління комунальної власності Бердянської міської ради від 14.01.2022 № 95, з якої убачається, що заборгованість з орендної плати станом на 31.12.2021 складає 0 грн 00 коп.

У зв’язку з несвоєчасною сплатою орендних платежів, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 165 328 грн 37 коп. пені з 01.12.2019 по 31.08.2021, 52 161 грн 55 коп. 3 % річних за період з 01.09.2019 по 28.09.2021, 108 897 грн 95 коп. інфляційних втрат за період вересень 2019 – серпень 2021.

Статтею 216 ГК України (якій діяв на час виникнення між сторонами правовідносин) встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України (який діяв на час виникнення між сторонами правовідносин)).

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України (який діяв на час виникнення між сторонами правовідносин), учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, зобов’язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України (який діяв на час виникнення між сторонами правовідносин), законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України (який діяв на час виникнення між сторонами правовідносин), штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (який діяв на час виникнення між сторонами правовідносин), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно із ст. ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства

Згідно із п. 3.3 Договору у випадку неперерахування орендної плати або перерахування її після останнього банківського дня поточного місяця, або не в повному обсязі, орендодавцем нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Здійснивши перерахунок пені у інформаційно-пошуковій системі «Законодавство», виходячи з моменту виконання рішення суду у справі № 908/3106/21, зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 ГПК України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що розрахунок позивача є обґрунтованим, а отже позовні вимоги в частині стягнення пені нормативно обґрунтовані, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню щодо стягнення пені в розмірі 165 328 грн 37 коп., в межах заявлених позовних вимог.

Крім того, суд врахував, що сторонами в договорі передбачено, що пеня нараховується у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення включаючи день оплати, але суд приймає розрахунок позивача, оскільки враховуючи імперативність приписів ч. 1 ст. 14 ГПК України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.

Заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Таким чином, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми, це не звільняє його від відповідальності визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Також відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (п.п. 115-117 постанови).

Разом з тим, суд зауважує, що матеріали справи не містять звернень відповідача до суду з проханням про зменшення відсотків річних.

Факт прострочення оплати відповідачем грошового зобов’язання підтверджується матеріалами справи та є доведеним.

Перевіривши наведені позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд встановив, що їх здійснено правильно, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 52 161 грн 55 коп. та інфляційних втрат в розмірі 108 897 грн 95 коп. підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах, в межах заявлених позовних вимог.

Одночасно, відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Підстав для застосування позовної давності відповідно до заяви відповідача немає.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253 – 255 цього Кодексу.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Статтею 235 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу продовжуються на строк його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в Україні встановлено карантин строком до 03.04.2020.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України № 230 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, №343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104, від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 530 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 24.04.2023 строк дії карантину продовжено до 30 червня 2023 року.

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Отже, виходячи з вище наведеного, позивачем не пропущено строк позовної давності за заявлений період з 01.12.2019 по 31.08.2021, наведені норми, строки визначені ст. 257 ЦК України були продовжені на час карантину та на період військового стану, що для заявлених вимог строки загальної позовної давності не спливли, оскільки Законами України були внесені зміни до ЦК України щодо продовження строків за ст. 257 ЦК України на час дії карантинних обмежень.

Суд зауважує, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії”).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог до відповідача.

Відповідач у справі не спростував доводи позивача.

Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача в розмірі 4 895 грн 82 коп.

З урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом в порядку статті 46 ГПК України до розгляду, ціна позову склала 326 387 грн 87 коп., тому належний до сплати судовий збір за цією вимогою становить 4 895 грн 82 коп.

Отже переплата судового збору у зв`язку зі зменшення розміру позовних вимог становить 2 339 грн 03 коп.

З огляду на наведені вище норми права, суд дійшов до висновку про повернення позивачу з Державного бюджету надмірно сплаченого судового збору в сумі 2 339 грн 03 коп.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Міської об’єднаної територіальної громади м. Бердянська в особі Бердянської міської ради до Приватного акціонерного товариства “Бердянське підприємство теплових мереж” задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Бердянське підприємство теплових мереж” (вул. Морська, 65/97, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100, ідентифікаційний номер юридичної особи 05541120) на користь Міської об’єднаної територіальної громади м. Бердянська в особі Бердянської міської ради (пл. Єдності, 2, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118, ідентифікаційний номер юридичної особи 20525153) 165 328 (сто шістдесят п’ять тисяч триста двадцять вісім) грн 37 коп. пені, 52 161 (п’ятдесят дві тисячі сто шістдесят одна) грн 55 коп. 3 % річних, 108 897 (сто вісім тисяч вісімсот дев’яносто сім) грн 95 коп. інфляційних втрат, 4 895 (чотири тисячі вісімсот дев’яносто п’ять) грн 82 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Міській об’єднаній територіальній громаді м. Бердянська в особі Бердянської міської ради (пл. Єдності, 2, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118, ідентифікаційний номер юридичної особи 20525153) з Державного бюджету України судового збору в розмірі 2 339 (дві тисячі триста тридцять дев’ять) грн 03 коп., сплаченого на підставі платіжного доручення № 670 від 24.06.2021. Видати ухвалу.

Рішення оформлено та підписано 01.07.2026 після виходу судді з відпустки.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.