Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До уваги Фізичної особи-підприємця Суходолі Геннадія Вікторовича, Комунальної установи “Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області у справі № 908/3505/21 (суддя Дроздова С.С.)
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2026 Справа № 908/3505/21
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Суходолі Геннадія Вікторовича (провулок Річний, буд. 8а, с. Пологи, Пологівський район, Запорізька область, 70615, lidersgv@gmail.com)
до відповідача: Комунальної установи “Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області (вул. Центральна, буд. 54, смт. Більмак, Більмацький район, Запорізька область, 71001, kyubro@ukr.net)
про розірвання договору оренди
за участю представників
позивача: не з’явився
відповідача: не з’явився
СУТЬ СПОРУ:
Фізична особа-підприємець Суходоля Геннадій Вікторович звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою від 17.11.2021 до Комунальної установи “Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області про дострокове припинення з 04 жовтня 2021 року договір №2 оренди вбудованої частини першого поверху нежитлової будівлі літ. “А” загальною площею 237,4 кв.м укладеного між КУ “Фінансово-господарською групою з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем Суходоля Геннадієм Вікторовичем.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2021 позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 08.12.2021 позовну заяву від 17.11.2021 залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.
29.12.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява від 23.12.2021, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 06.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 12/2/22, визначено здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 02.02.2022.
24.01.2022 на адресу суду від відповідача надійшов лист в якому останній зазначає, що не отримував позовну заяву, а відтак не має можливості надати відзив на позовну заяву. Також в порядку ч.1 ст.164 ГПК України просить суд залишити позовну заяву без руху.
Підготовче засідання, призначене на 02.02.2022 об 11:00, не відбулося у зв’язку з перебуванням судді-доповідача Смірнова О.Г. на лікарняному з 01.02.2022 по 11.02.2022 (включно).
Ухвалою суду від 14.02.2022 відкладено підготовче засідання на 09.03.2022.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” постановлено:
Ухвалою суду від 14.03.2022 відкладено розгляд справи у зв’язку з наявністю обставин, що загрожують життю, здоров’ю та безпеці відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України.
Ухвалою суду від 13.06.2022 призначено судове засідання на 06.07.2022.
Ухвалою суду від 06.07.2022 відкладено підготовче засідання. Ухвалено дату та час підготовчого засідання визначити відповідною ухвалою суду після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров’ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.
Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ № П-78/23 від 13.02.2023 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2023, враховуючи відрядження судді Смірнова О.Г., справу № 908/3505/21 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 20.02.2023 прийнято справу до провадження суддею Дроздовою С.С., розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 20.03.2023.
Ухвалою суду від 20.03.2023, відповідно до ст. 183 ГПК України, підготовче засідання було відкладено на 17.04.2023.
Ухвалою суду від 17.04.2023 продовжено строк підготовчого засідання до 20.05.2023, відкладено підготовче засідання на 15.05.2023.
Ухвалою суду від 15.05.2023 відкладено підготовче провадження у справі № 908/3505/21 до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану. Зазначено, що про дату та час судового засідання сторін буде повідомлено додатково відповідною ухвалою суду.
Воєнний стан в Україні продовжено до 04.05.2026.
Ухвалою суду від 17.04.2026 призначено підготовче судове засідання на 12.05.2026.
05.05.2026 Комунальною установою “Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області в підсистемі “Електронний суд” сформована заява про розгляд справи без участі, у якій останній просить суд розглянути справу без участі представника Комунальної установи “Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області.
Ухвалою суду від 12.05.2026 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 27.05.2026.
Ухвалою суду від 27.05.2026 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 29.06.2026.
Пунктом 3 ст. 222 ГПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
29.06.2026 позивач та відповідач не з’явилися в судове засідання, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь № 2611783 від 16.04.2026, місцезнаходженням Фізичної особи-підприємця Суходолі Геннадія Вікторовича є: провулок Річний, буд. 8а, с. Пологи, Пологівський район, Запорізька область, 70615; відповідно до відповіді № 2611772 від 1604.2026 місцезнаходженням Комунальної установи “Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області є: вул. Центральна, буд. 54, смт. Кам’янка (смт. Більмак), Пологівський район (Більмацький район), Запорізька область, 71001, що відповідає адресам сторін, зазначених у позовній заяві.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 02.08.2026.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Згідно вказаного Переліку з урахуванням наступних змін, внесених відповідними наказами, Пологівська міська територіальна громада (з 03.03.2022 по теперішній час) та Більмацька селищна територіальна громада (в подальшому відповідно Постановою Верховної ради України 06.10.2021 № 1799-IX перейменовано селище міського типу Більмак Пологівського району Запорізької області на селище міського типу Кам’янка) Кам'янська Селищна рада Пологівського району Запорізької області(з 03.03.2022 по теперішній час) входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України
Враховуючи введений воєнний стан в Україні та тимчасову окупацію деяких територій, з метою додержання принципів рівності та змагальності всіх учасників судового процесу допускається направлення документів всіма можливими та доступними способами зв`язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.
З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення. або вчинення відповідної процесуальної дії.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Враховуючи введений воєнний стан в Україні та тимчасову окупацію деяких територій, з метою додержання принципів рівності та змагальності всіх учасників судового процесу допускається направлення документів всіма можливими та доступними способами зв`язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.
З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення. або вчинення відповідної процесуальної дії.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід’ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Враховуючи вищевикладене, позивач та відповідач були повідомлені про дату та час судових засідань через оголошення про виклик на сайті Господарського суду Запорізької області, надсилання примірника ухвали суду, підписаного кваліфікованим електронним підписом на електронну адресу позивача - lidersgv@gmail.com, відповідача – kyubro@ukr.net, доставлення до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на викладене, повідомлення позивача та відповідача через оголошення на веб-сайті Господарського суду Запорізької області з дотриманням встановлених строків вважається належним повідомленням позивача та відповідача про дату, час та місце розгляду справи.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12 щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Водночас, суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України “Про доступ до судових рішень” вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин (названу правову позицію висловлено в численних постановах Верховного Суду, у тому числі від 28.01.2019 у справі №915/1015/16 та від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15).
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи № 908/3505/21.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.
З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представників сторін.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд
УСТАНОВИВ:
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути – визнання права.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.09.2021 між Фізичною особою-підприємцем Суходолею Геннадієм Вікторовичем (далі-Орендар) Комунальною установою “Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області (далі - Орендодавець) укладено Договір № 2 оренди вбудованої частини першого поверху нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 237,4 кв.м. (далі – Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.
Згідно п. 11.1 Договору цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
Відповідно до п. 12 умов договір діє з моменту підписання 16.09.2021 по 16.09.2026 (включно).
У позовній заяві позивач зазначив, що при ознайомлені з документацією позивач був впевнений, що вся документація відносно орендованого майна відповідає вимогам чинного законодавства України, але як стало відомо позивачу вищевказані поліпшення здійснено попереднім орендарем з відповідною документацією та він має намір звернутись з позовом до суду щодо вилучення свого майна.
Позивачем було направлено лист 04.10.2021 (про що свідчить повідомлення про отримання від 07.10.2021 року) про припинення договору, відповідно до положень розділу 11 Договору.
На момент звернення до суду додаткових угод про розірвання договору № 2 оренди вбудованої частини першого поверху нежитлової будівлі літ. «А» загальною площею 237,4 кв.м. не надходило та не підписувались, що змусило позивача звернутися з даним позовом до суду.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1955 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Предметом заявленого Фізичною особою-підприємцем Суходолею Геннадієм Вікторовичем позову є вимога про розірвання договору № 2 оренди вбудованої частини першого поверху нежитлової будівлі літ. “А” загальною площею 237,4 кв.м укладеного між КУ “Фінансово-господарською групою з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем Суходолею Геннадієм Вікторовичем.
В силу приписів ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Під час вирішення даного спору судом було встановлено, що 16.09.2021 між Фізичною особою-підприємцем Суходолею Геннадієм Вікторовичем (далі-Орендар) Комунальною установою “Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області (далі - Орендодавець) укладено Договір № 2 оренди вбудованої частини першого поверху нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 237,4 кв.м.
27.12.2019 набрав чинності Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019 (зі змінами), який згідно п. 1 Прикінцевих та перехідних положень був введений в дію з 01.02.2020.
Враховуючи набрання чинності новим Законом України «Про оренду державного та комунального майна», питання розірвання договірних орендних відносин має вирішуватися із застосуванням наведеного Закону, який є спеціальним нормативним актом у сфері регулювання правовідносин з оренди державного та комунального майна.
Відповідно до преамбули Закон України «Про оренду державного та комунального майна» цей Закон визначає правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна. майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Згідно з ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Об`єктами оренди за цим Законом є, зокрема, єдині майнові комплекси підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів.
Умови припинення договору оренди визначені ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до вимог якої договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення концесійного договору з орендарем державного майна відповідно до закону; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором. У разі банкрутства орендар відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності, відповідно до законодавства України. Договір оренди вважається припиненим в односторонньому порядку за умови встановлення факту надання орендарем недостовірної інформації про право бути орендарем відповідно до положень частин третьої і четвертої статті 4 цього Закону.
Ця норма узгоджується з приписами ч. 2 ст. 651 ЦК України, згідно з якими договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. (ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України).
Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1-3 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач має довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов’язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом, вказаного висновку дійшов КГС ВС у постанові від 25.10.2023 у справі №902/567/21.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Верховний Суд у постанові 25.06.2020 по справі №924/233/18, дійшов висновку, що згідно положень статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже на суд покладений обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. При цьому обставини, на які учасник справи як на підставу своїх вимог або заперечень підлягають доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Зміст цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Вказану правову позицію також було застосовано в постанові КГС ВС від 17.04.2024 року по справі № 910/18677/23, постанові КГС ВС від 13.03.2024 по справі № 906/91/20, постанові КГС ВС від 24.07.2024 року по справі 910/1869/23, постанові КГС ВС 03.09.2024 року по справі 910/2127/24.
Господарський суд захищає лише порушене, невизнане або оспорюване право. Позивачем до позовної заяви надано лише договір № 2 від 16.09.2021 оренди вбудованої частини першого поверху нежитлової будівлі літ. «А», загальною площею 237,4 кв.м. та лист від 04.10.2021 до відповідача, відповідно до якого позивач пропонує припинити договорів.
Позивачем не доведено, що відповідач (Орендодавець, Комунальна установа “Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області) передав йому майно, яким неможливо користуватися.
Сам факт того, що попередній орендар «має намір» звернутися до суду, не заважає новому орендарю користуватися майном у цей конкретний момент та не є підставою для розірвання, якщо сам об'єкт оренди фізично придатний для використання.
Крім того, проведення попереднім орендарем поліпшень не впливає на дійсність нового правочину і не є підставою для його дострокового припинення.
Відносини щодо компенсацій минулих витрат вирішуються виключно між орендодавцем та попереднім орендарем.
Дострокове розірвання договору оренди чітко регламентоване статтею 651 Цивільного кодексу України. Попередні ремонти чи поліпшення не входять до цього переліку.
Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним або розірваним договору оренди № 2 від 16.09.2021, угоди щодо його дострокового розірвання матеріали справи також не містять.
Суд не може виносити рішення на основі гіпотетичних подій, які ще не відбулися.
Жодних доказів істотного порушення договору відповідачем, а також наявності шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розміру позивач суду не надав.
Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності визначених законом підстав для розірвання договору в порядку частини 2 статті 651 ЦК України.
Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) порушення відповідачем його прав чи законних інтересів, за захистом яких він звернувся до суду з зустрічним позовом, недоведеність наявності визначених законом підстав для розірвання договору в порядку частини 2 статті 651 ЦК України.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог. Твердження позивача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого позову про розірвання договору оренди, в повному обсязі, з підстав його необґрунтованості, безпідставності та у зв`язку з недоведеністю.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Суходолі Геннадія Вікторовича до Комунальної установи “Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури та спорту” Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області відмовити.
Рішення оформлено та підписано 08.07.2026.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
_03_03.png)
