До відома ТОВ “Азовтранс” (Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Гагаріна, буд. 7) про винесення рішення у справі № 908/1723/26

28 вересня 2026, 15:56

номер провадження справи 17/103/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 справа № 908/1723/26

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/1723/26

за позовною заявою: акціонерного товариства “КРЕДОБАНК”, 79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 78

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Азовтранс”, 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Гагаріна, буд. 7

про стягнення 540 228,81 грн

СУТЬ СПОРУ:

17.07.26 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд” надійшла позовна заява за вих. від 17.07.26 № 85-1807/26 акціонерного товариства “КРЕДОБАНК” (надалі АТ “КРЕДОБАНК”) з вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю “Азовтранс” (далі ТОВ “Азовтранс”) про стягнення заборгованості за договорами про фінансовий лізинг від 09.10.20 № Л820/02/1020 у розмірі 540 228,81 грн, а саме: 440 768,52 грн - заборгованість по сплаті вартості об’єкта лізингу, 37 401,11 грн - прострочені проценти, 48 598,83 грн - прострочені комісії та 13 460,35 грн пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів.

17.07.26 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/1723/26 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 22.07.26 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1723/26. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

Враховуючи положення ч. 1, ч. 4 ст. 116 та ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 21.09.26 включно.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 166 ГПК України, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Згідно із ч. 4 ст. 167 ГПК України, заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 2521 цього Кодексу. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Як свідчать наявні матеріали справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні.

Позивач в обґрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві за вих. від 17.07.26 № 85-1807/26, посилається на порушення відповідачем умов договору про фінансовий лізинг від 09.10.20 № Л820/02/1020 укладеного між АТ «КРЕДОБАНК» та відповідачем, зазначивши, що у зв’язку з таким порушенням, станом на 07.05.26, виникла заборгованість у сумі 540 228,81 грн, з яких: 440 768,52 грн – заборгованість по сплаті вартості об’єкта лізингу, 37 401,11 грн – прострочені проценти, 48 598,83 грн – прострочені комісії та 13 460,35 грн – пеня за несвоєчасну сплату лізингових платежів.

Відзив на позов, або будь які заперечення від відповідача до суду не надійшли (не надано).

Відповідно до відомостей з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на час відкриття провадження у справі (22.07.26), місцезнаходженням відповідача є: 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Гагаріна, буд. 7, що є тимчасово окупованою територією, на якій тимчасово не функціонують відділення АТ “Укрпошта”.

У зв’язку із вказаним, відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвали Господарського суду Запорізької області від 22.07.26 про відкриття провадження у справі № 908/1723/26 на сторінці офіційного веб-порталу “Судова влада в Україні” в мережі Інтернет (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/) у розділі “Громадянам. Оголошення про виклик”.

Згідно з ч. 1 ст. 12¹ Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 20 днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 10 днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 12¹ наведеного вище Закону, учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України, з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі “Пономарьов проти України” від 03.04.08, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.05 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.97, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

А виходячи із положень ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.18 у справі № 921/6/18 та від 21.03.19 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.20 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на викладене, повідомлення відповідача з дотриманням встановлених строків через оголошення на сайті Господарського суду Запорізької області вважається належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, судом враховано, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов’язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами” (набрав законної сили 18.10.23) внесено зміни, зокрема, до ч. 6 ст. 6 ГПК України та викладено її в наступній редакції: “…Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов’язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов’язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов’язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви. …”.

Крім того, вказаним Законом внесено зміни також в ч. 7 ст. 42 ГПК України та викладено її в наступній редакції: “… Якщо цим Кодексом передбачено обов’язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи (відповідно до ч. 6 ст. 6 цього Кодексу) зобов’язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов’язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов’язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами. …”.

Частиною 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” вищезазначеного Закону встановлено, що справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються за правилами, що діють після введення в дію цього Закону.

З викладеного вбачається, що з 18.10.23, зокрема, на юридичних осіб покладено обов’язок зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), а також встановлено, що документи, які в обов’язковому порядку мають надсилатися іншій стороні, можуть надсилатись в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля).

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа “Скопелліті проти Італії” від 23.11.93), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа “Папахелас проти Греції” від 25.03.1999).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”).

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 ГПК України стосовно обов’язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами (документами).

За приписами ст. 165 ГПК України, у разі не надання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до ін. учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надходило.

Наявні матеріали справи за № 908/1723/26 дозволяють розглянути справу по суті спору.

За таких обставин, спір у справі підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, а також наявними випадками відключеннями будівлі суду від електропостачання, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.

При цьому, судом враховано, що:

- у відповідності до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;

- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжя;

- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;

- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.10.20 між акціонерним товариством “КРЕДОБАНК” (Лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Азовтранс” (Лізингоодержувач) укладено договір № Л820/02/1020 про фінансовий лізинг (Договір про фінансовий лізинг).

Відповідно до п. 1.1. Договору про фінансовий лізинг, Лізингодавець зобов’язується набути на підставі Договору купівлі-продажу (поставки) (Договір купівлі-продажу) у власність майно (Об’єкт- Лізингу) у Продавця відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій (Додаток № 2 до цього Договору) та умов і передати його у користування Лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату (лізингові платежі) у розмірі та на умовах, обумовлених цим Договором та Додатковими договорами до цього Договору, а Лізингоодержувач зобов'язується сплачувати встановлену плату (Лізингові платежі), а також інші платежі, передбачені цим Договором та Додатковими договорами. Сторони дійшли згоди про те, що взаємні права, обов’язки та інші умови фінансового лізингу визначаються у Додатку № 1 - Загальних умовах фінансового лізингу, які є невід’ємною частиною цього Договору. Ці Загальні умови фінансового лізингу (надалі разом із Договором про фінансовий лізинг, усіма додатками до нього спільно іменуються як Договір), а також Графік лізингових платежів як додаток до Договору (Додаток № 4 до цього Договору), що є невід’ємною його частиною, та інші додатки, що є невід’ємними його частинами, разом є домовленістю (правовиком) між Сторонами щодо придбання Об’єкта Лізингу Лізингодавцем та його переданий Лізингоодержувачу згідно з положеннями Закону України “Про фінансовий лізинг”, а також іншими чинними положеннями українського законодавства. Сторони дійшли згоди про те, що взаємні орава, обов’язки та інші умови придбання та поставки Об’єкта Лізингу визначаються у Договорі купівлі-продажу, який укладається між Продавцем, Лізингодавцем та Лізингоодержувачем.

Згідно із п. 2.1. Договору про фінансовий лізинг, Лізингодавцем передано Лізингоодержувачу в користування спеціалізований напівпричіп самоскид BODEX KIS3 WS, 2020 року випуску (Об’єкт лізингу). Вартість Об’єкту лізингу склала 1 152 071,92 грн з ПДВ, авансовий платіж: 399 745,38 грн, строк лізингу (місяців): до 36 місяців, обсяг фінансування: 752 326,54 грн з ПДВ. Лізинговий платіж: розмір та кількість лізингових платежів визначається Графіком лізингових платежів. Процентна Ставка: фіксована у розмірі: 9,18 % річних.

У відповідності до п. 2.2. Договору про фінансовий лізинг, авансовий платіж, періодичні лізингові платежі (включно із сумами, які відшкодовують частину вартості об’єкта лізингу, процентами, комісіями та іншими платежами, передбаченими Договором як періодичні), інші комісії, платежі, передбачені Договором, підлягають сплаті відповідно до Графіку лізингових платежів та інших умов цього Договору.

Пунктом 2.7 Договору про фінансовий лізинг визначено, що:

- комісія за надання фінансування - 1,5 % з ПДВ від остаточної вартості об’єкта лізингу, сплачується Лізингоодержувачем одноразово до підписання Акту приймання-передачі (п.п. 2.7.1.);

- комісія за управління - 0,20 % від остаточної вартості Об’єкта лізингу, сплачується: Лізингоодержувачем щомісячно в складі періодичних лізингових платежів (п.п. 2.7.2.);

- комісія за префінанс - 9,18 % річних від суми різниці у платежах, яка визначена відповідно до п. 2.5. Договору за період від дня перерахування Лізингоодержувачем коштів Продавцю Об’єкта лізингу і до дня, що передує дню передачі Об'єкта лізингу Лізингоодержувачу (п.п. 2.7.3.). Комісія за префінанс сплачується одноразово протягом 3 (трьох) робочих днів, від дати виставлення відповідного рахунку Лізингодавцем;

- інші комісії, визначені Тарифами Лізингодавця (Додаток № 5) (п.п. 2.7.4.).

Відповідно до п. 3.1. Договору про фінансовий лізинг, Лізингоодержувач щомісяця, починаючи з дати підписання Акту приймання-передачі Об'єкта лізингу, зобов'язується здійснювати на користь Лізингодавця Періодичні лізингові платежі відповідно до Графіку лізингових платежів, що являє собою невід'ємну частину цього Договору, та інших положень Договору. Структура, порядок та строки оплати платежів за цим Договором визначається відповідно до Загальних умов лізингу (Додаток № 1).

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов’язань за цим Договором. Закінчення строку дії/розірвання/припинення цього Договору не звільняє Сторони від виконання зобов’язань і відшкодування збитків за цим Договором, якщо такі зобов'язання виникли впродовж строку дії цього Договору та/або у зв'язку із закінченням строку дії/розірванням/припиненням цього Договору (п. 4.1.).

Згідно із п. 5.1. Договору про фінансовий лізинг, невід’ємними частинами цього Договору є: Додаток № 1 Загальні умови фінансового лізингу; Додаток № 2 Специфікація Об’єкту лізингу; Додаток № 3 Зразок Акту приймання-передачі Майна (Об’єкта лізингу); Додаток № 4 Графік лізингових платежів, Додаток № 5 Тарифи.

У відповідності до п. 6.4. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 1), у Графіку лізингових платежів відображаються Періодичні лізингові платежі з урахуванням процентів/процентної ставки за отримання та використання Об’єкта лізингу, розмір яких (якої) узгоджений Сторонами в Договорі. Проценти нараховуються щомісячно на суму остаточної вартості Об’єкта лізингу за методом “факт/360” (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною відповідно до п. 2.1.Договору, з моменту підписання Сторонами та Продавцем Акту приймання - передачі Об’єкта лізингу до закінчення строку лізингу, вказаного у п.2.1. Договору.

Пунктом 11.1. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 1) визначено, що сторони несуть відповідальність за порушення умов договору визначену Договором та законодавством України. Лізингоодержувач несе повну відповідальність за будь-яке порушення умов Договору, за неналежне використання об’єкту лізингу а також за спричинення в ході використання об’єкту лізингу майнової чи немайнової шкоди юридичним чи фізичним особам, а також сплачує всі тарифи і пені за порушення умов Договору.

Відповідно до п.п. 11.4.1. п. 11.4 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 1), у випадку порушення зобов’язання за Договором Лізингоодержувачем, Лізингодавець має право вимагати, а Лізингоодержувач зобов’язаний сплатити пеню у розмірі подвійної діючої за Договором процентної ставки, але не менше 10 грн, від вчасно несплаченої суми будь-якого платежу за Договором за кожен день прострочення, до моменту повної виплати платежу.

Строк лізингу визначається у Договорі про фінансовий лізинг та Графіку лізингових платежів. Строк лізингу починається з дати підписання Лізингоодержувачем Акта приймання-передачі Об’єкта лізингу. Строк лізингу закінчується з моменту припинення/розірвання Договору (п. 12.1., п. 12.2. та п. 12.4.).

Згідно п. 13.4. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 1), сторонами обумовлено, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Договору відповідно до розділів 12 та 13 Загальних умов фінансового лізингу (Додатку № 1), відмови Лізингоодержувача придбати Об’єкт лізингу, як передбачено п. 4.2 Загальних умов фінансового лізингу (Додатку № 1), а також якщо Лізингодавець вимагає повернення Об’єкта лізингу відповідно до інших положень Договору, Лізиигоодержувач зобов’язаний повернути Об’єкт лізингу за свій власний рахунок у ідеальному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Лізингодавця, якщо інша адреса не вказана Лізингодавцем, - впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту (повідомлевня/вимоги) Лізингодавця. Також, Лізннгоодержувач зобов’язаний сплатити Лізингодавцю загальну суму всіх Періодичних лізингових платежів та інших платежів, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка лізингових платежів, інших умов Договору у зв’язку з достроковим закінченням строку лізинту/розірванням Договору з вини Лізингоодержувача за період після дати такого закінчення/розірвання, - впродовж 10 робочих днів від дати одержання запиту (новідомлеиня/вимоги) Лізингодавця про сплату відповідних платежі. Сторони погодили і підтверджують, що вказана загальна сума несплачених платежів, передбачених Графіком лізингових платежів, іншими умовами Договору, за період після дати дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Договору з вини Лізингоодержувача є збитками (упущеною вигодою) Лізингодавця та має бути відшкодована Лізингодавцю Лізингоодержувачем відповідно до умов Договору та чинного законодавства. Зобов’язання щодо сплати такої суми залишається чинним до моменту його виконання Лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання Договору. …

09.10.20 між ТОВ «БОДЕКС-УКРАЇНА» (Продавець) та АТ «КРЕДОБАНК» (Лізингодавець або Покупець) укладено договір купівлі-продажу № К820/02/1020 (Договір купівлі-продажу), згідно якого (п. 1.1.), Продавець зобов’язується передати у власність Покупця, Покупець оплатити, а Лізингоодержувач прийняти Майно згідно Додатку (Специфікації), що є невід’ємною частиною цього Договору (Майно).

Відповідно до п. 1.2. Договору купівлі-продажу, Асортимент, комплектність, кількість і якість Майна визначені в Додатку (Специфікація), що є невід’ємною частиною цього Договору.

Згідно із п. 1.3. Договору купівлі-продажу, придбання Майна на умовах цього Договору здійснюється Покупцем для подальшої передачі в лізинг Лізингоодержувачу відповідно до Договору № Л820/02/1020 про фінансовий лізинг від 09.10.20 (Договір фінансового лізингу) укладеному між Лізингоодержувачем і Покупцем.

У відповідності до Специфікації (Додаток № 2 до Договору про фінансовий лізинг та до Договору купівлі-продажу), Об’єкт лізингу: спеціалізований напівпричіп самоскид BODEX KIS 3WS, 2020 року випуску загальною вартістю 1 152 071,92 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 1. Акту приймання-передачі майна (об’єкта лізингу) (Додаток № 3 до Договору про фінансовий лізинг та до Договору купівлі-продажу), відповідно до умов Договору № Л820/02/1020 про фінансовий лізинг від 09.10.20 та Договору № Л820/02/1020 купівлі-продажу від 09.10.20. Продавець , за згодою Лізингодавця (Покупця) передав, а Лізингоодержувач прийняв у користування Майно (Об’єкт лізингу) згідно специфікації з наведеними характеристиками: Спеціалізований напівпричіп-самоскид BODEX KIS 3WS, 2020 року випуску, номер шасі/кузова/рами/обладнання: SVSK1S000LS000975? загальною вартістю 1 152 071,92 грн з ПДВ. …

Як вбачається з Графіку лізингових платежів (Додаток № 4 до Договору про фінансовий лізинг), кінцева дата здійснення лізингового платежу - 25.10.23.

Внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за договором лізингу № Л8206/02/1020 від 09.10.20, позивач 08.05.26 направив на електронну адресу відповідача, а саме: azovtrans2016@gmail.com (зафіксована та вказана в договорі) Повідомлення-вимогу за вих. від 08.05.26№ 84-9868/26, в якій вимагає у відповідача:

- повернути АТ «КРЕДОБАНК» Об’єкт лізингу у відмінному робочому та технічному стані (з урахуванням нормального зносу), в продовж 10 робочих днів від дати одержання цього повідомлення-вимоги;

- погасити заборгованість на загальну суму 540 228,81 грн, з яких: 440 768,52 грн - заборгованість по сплаті вартості об’єкта лізингу, 37 401,11 грн - прострочені проценти, 48 598,83 грн - прострочені комісії та 13 460,35 грн - пеня за несвоєчасну сплату лізингових платежів.

Зазначена вимога залишена без виконання та будь-якого реагування.

Матеріали справи свідчать, що станом на 07.05.26 заборгованість Лізингоодержувача за договором про фінансовий лізинг від 09.10.20 № Л820/02/1020 складає 540 228,81 грн, з яких: 440 768,52 грн - заборгованість по сплаті вартості об’єкта лізингу, 37 401,11 грн - прострочені проценти, 48 598,83 грн - прострочені комісії та 13 460,35 грн - пеня за несвоєчасну сплату лізингових платежів.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про фінансовий лізинг від 09.10.20 № Л820/02/1020 щодо сплати лізингових платежів у визначений Договором строк, а також невиконання вимоги про повернення об`єкта лізингу стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. У справах про невиконання боржником умов договору оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, якщо таке порушення може мати наслідком припинення права користування земельною ділянкою, що зазначена в аграрній ноті як місце вирощування, збирання, виробництва, переробки, зберігання та/або утримання майбутньої сільськогосподарської продукції, особа, яка передала в користування боржника за аграрною нотою таку земельну ділянку, повинна надати суду докази здійснення нею заходів досудового врегулювання спору, передбачених Законом України «Про аграрні ноти» (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

Згідно із ст. 49 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, операції з лізингу віднесені до кредитних операцій.

Статтею 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлено, що фінансовий лізинг є видом правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем цьому у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 ч.1 ст. 5 цього Закону.

Статтею 3 Закону України “Про фінансовий лізинг” унормовано, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу,здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувачаавансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склались між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.07.18 у справі № 911/2449/17, від 26.04.18, у справі № 911/3483/16, від 21.02.20 у справі № 910/10191/17.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 17 Закону України “Про фінансовий лізинг”, після отримання лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса: 1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів; 2) за наявності ін. підстав, встановлених договором фінансового лізингу або законом.

Для цілей цієї статті сторона вважається повідомленою про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів (у разі якщо договором не передбачено більший строк) з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається.

Відповідно до п. 3-5, 8 ч. 1 ст. 20 Закону України “Про фінансовий лізинг”, лізингодавець, зокрема, має право: у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо повернення об`єкта фінансового лізингу - сплати неустойки у розмірі, встановленому цим Законом, за володіння та користування об`єктом фінансового лізингу за час прострочення повернення об`єкта фінансового лізингу, якщо інший розмір неустойки не визначений договором фінансового лізингу; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, у тому числі оплати ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу, та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства; у разі відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу та неповернення лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу на вимогу лізингодавця у строки, передбачені договором фінансового лізингу, вимагати дострокову сплату розміру всіх майбутніх лізингових платежів у частині оплати вартості об`єкта фінансового лізингу якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу та/або законодавством.

Згідно із п.п. 3, 7 ч. 2 ст. 21 Закону України “Про фінансовий лізинг”, лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 23.09.19 у справі № 910/10254/18, від 04.05.23 у справі № 925/636/22, … виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Відповідач припинив виконувати належним чином свої договірні зобов’язання, внаслідок чого станом на 07.05.26 року заборгованість Лізингоодержувача за Договором про фінансовий лізинг № Л820/02/1020 складає 540 228,81 грн, з яких: 440 768,52 грн - заборгованість по сплаті вартості об’єкта лізингу, 37 401,11 грн - прострочені проценти, 48 598,83 грн - прострочені комісії та 13 460,35 грн - пеня за несвоєчасну сплату лізингових платежів.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За загальним правилом, на особу покладається обов’язок вжити всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання взятого на себе зобов'язання (абзац 2 ч. 1 ст. 614 ЦК України).

Неналежне ставлення до виконання цього обов'язку свідчить про вину особи, яка є безумовною підставою для відповідальності за порушення зобов'язання.

Цивільний кодекс України, крім обов’язку належного виконання зобов’язання, встановлює також принцип своєчасності його виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 530 цього Кодексу, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Від виконання основного зобов’язання (сплата лізингових платежів та/або повернення Предмета лізингу у встановлених Договором випадках) відповідач не звільнений.

Нормами Закону України “Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного Договору про фінансовий лізинг не передбачено можливості припинення Лізингоодержувачем в односторонньому порядку проведення лізингових платежів.

За таких обставин, заборгованість за Договором про фінансовий лізинг № Л820/02/1020 від 09.10.20 становить 540 228,81 грн, з яких: 440 768,52 грн - заборгованість по сплаті вартості об’єкта лізингу, 37 401,11 грн - прострочені проценти, 48 598,83 грн - прострочені комісії та 13 460,35 грн - пеня за несвоєчасну сплату лізингових платежів, що підтверджується матеріалами справи.

Невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань є порушенням не тільки умов договору фінансового лізингу, але й вищенаведених норм ЦК України.

З урахуванням викладеного, оскільки відповідач не виконав умови основного зобов`язання, чим порушив умови договору про фінансовий лізинг № Л820/02/1020 від 09.10.20 та вищезазначені норми матеріального права, то є правомірним звернення позивача з даним позовом до відповідача.

Враховуючи наведене вище в тексті цього рішення, зазначене, перевіривши розрахунок позивача заборгованості по сплаті вартості об’єкта лізингу, прострочених процентів, простроченої комісії та пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів, судом визнано розрахунок позивача виконано вірно.

А тому, як наслідок, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 540 228,81 грн, з яких: 440 768,52 грн – заборгованість по сплаті вартості об’єкта лізингу, 37 401,11 грн – прострочені проценти, 48 598,83 грн – прострочені комісії та 13 460,35 грн – пеня за несвоєчасну сплату лізингових платежів, що підтверджується матеріалами справи.

Судом враховано, що ч. ч. 3 та 4 ст. 80 ГПК України унормовано, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 3). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Судом прийнято до уваги, що відповідач під час розгляду справи № 908/1723/26 не надав жодних допустимих та достовірних доказів, які б надали суду підстави для відмови в задоволені позовних вимог.

Судом враховано вимоги ст. 13 ГПК України, у т.ч. частини 2, 3, 4 вказаної статті.

Так, зокрема, те, що вказаними частинами статті унормовано, що: учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13); кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень … (ч. 3 ст. 13); кожна сторона несе ризик настання наслідків пов’язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Слід також зазначити, що судом першої інстанції враховано, що принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.05).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.08 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.19 у справі № 902/761/18, від 20.08.20 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

При цьому, позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також, у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Судом досліджено усі обставини справи № 908/1723/26 та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.

Крім того, враховуючи спірний характер правовідносин між сторонами суд вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового процесуального рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Крім того, суд вважає за потрібне зазначити, що з матеріалів справи слідує, що при зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6 483,20 грн за подання позовної заяви (платіжна інструкція від 16.07.26 № 34825192).

При цьому, враховуючи, що у справі № 908/1723/26 заявлено вимогу майнового характеру, у розумінні Закону України “Про судовий збір”, у розмірі 540 228,81 грн, судовий збір за подання означеного позову із застосуванням коефіцієнту 0,8 становить 6 482,75 грн.

З даного слідує, що позивач сплатив суму судового збору за подання позовної заяви у більшому розмірі, ніж передбачено. Сума зайво сплаченого судового збору складає 0,45 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи наведені приписи ГПК України, Закону України “Про судовий збір”, судом може бути повернуто зайво сплачену суму судового збору у розмірі 0,45 грн за наявності клопотання позивача щодо повернення надмірно сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 11, 13-15, 24, 42, 46, 73-80, 86, 91, 96, 123, 129, 236-238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Азовтранс” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Гагаріна, буд. 7, код ЄДРПОУ 40753244) на користь акціонерного товариства “КРЕДОБАНК” (79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 78, код ЄДРПОУ 09807862) – 440 768 (чотириста сорок тисяч сімсот шістдесят вісім) грн 52 коп. заборгованості по сплаті вартості об’єкта лізингу, 37 401 (тридцять сім тисяч чотириста одну) грн 11 коп. прострочені проценти, 48 598 (сорок вісім тисяч п’ятсот дев’яносто вісім) грн 83 коп. прострочені комісії, 13 460 (тринадцять тисяч чотириста шістдесят) грн 35 коп. пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів та 6 482 (шість тисяч чотириста вісімдесят дві) грн 75 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.

Повний текст рішення складено 28.09.26.

Суддя В.Л. Корсун