ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
м. Запоріжжя Справа № 908/3778/14
27 листопада 2014 року провадження № 3/94/14
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “САН-АЙС” (03115, м. Київ, вул. Крамського Івана/Котельникова, 14/34, ідентифікаційний код 33006518)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Донецький центр технического снабжения “РЕГИОН” (юридична адреса: 83017, м. Донецьк, вул. Фабриціуса, 51; фактична адреса: 83017, м. Донецьк, вул. Цусімська, 29-А, ідентифікаційний код 30701865, засоби зв’язку: 062-207-98-67)
про стягнення 120 090, 97 грн.
Суддя Соловйов В.М.
при секретарі Прокопенко М.О.
Представники:
від позивача: Бадей Н.В., довіреність № 42/14 від 15.10.2014р.
від відповідача: не з’явився
ТОВ “САН-АЙС” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ “Донецький центр технического снабжения “РЕГИОН” про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості на підставі Рахунку-фактури № ДЦ131129/3 від 29.11.2013р. та видаткової накладної № ДЦ 131220/3 від 20.12.2013р. в сумі 120 090, 97 грн.
Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 02.10.2014р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.
Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 509, 530, 610, 625, 641, 642 ЦК України, ст. 173, 193 та ст. 1 ГПК України.
Ухвалою від 03.10.2014р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3778/14, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 05.11.2014р. о 10 год. 00 хв.
Ухвалою від 05.11.2014р. розгляд справи відкладений на 27.11.2014р. о 10 год. 00 хв.
В судовому засіданні 27.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 02.12.2014р.
Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.
В судовому засіданні 02.12.2014р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заві (а.с.3-6).
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивач на підставі рахунку-фактури № ДЦ131129/3 від 29.11.2013р. відвантажив відповідачу товар на суму 179 047, 27 грн.
Товар отриманий представником відповідача - агентом по постачанню Степаненко С.С. на підставі довіреності № 1740 від 20.12.2013р., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № ДЦ131220/3 від 20.12.2013р. на суму 179 047, 27 грн.
Отриманий відповідачем товар оплачено лише частково в розмірі 60 000, 00 грн.
Отже сума боргу складає 119 047, 27 грн.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями про сплату суми боргу, проте дані претензії залишені відповідачем без відповіді, у зв’язку із чим йому також було нараховано 3 % та втрати від інфляції грошових коштів.
Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання жодного разу не з’явився.
За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Таким чином, місцезнаходження відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 04.11.2014р. № 19547338, станом на 04.11.2014р. ТОВ “Донецький центр технического снабжения “РЕГИОН” знаходиться за адресою: 83017, м. Донецьк, вул. Цусімська, буд. 29А.
Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/3778/14 для відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Копія ухвали від 03.10.2014р. про порушення провадження у справі та копія ухвали від 05.11.2014р. про відкладення розгляду справи на 27.11.2014р., які направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до суду не повертались.
Як з’ясовано судом, відповідно до відомостей з Реєстру на відправлення рекомендованої кореспонденції господарського суду Запорізької області від 06.11.2014р., відповідачу 06.11.2014р. за номером відправлення (ШКІ) 6900113343535 було направлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 27.11.2014р.
Згідно інформації, що міститься на офіційному сайті УДППЗ "Укрпошта" -
http://services.ukrposhta.com. у розділі “Відстеження пересилання поштових відправлень” за штрихкодовим ідентифікатором 6900113343535, ухвала господарського суду Запорізької області повернулась 15.11.2014р. у відділення поштового зв’язку “Донецьк 17” за закінченням встановленого терміну зберігання.
Крім того, позивачем на виконання вимог суду надано заяву від 27.11.2014р. вих. № 27.11-юр до якої додано докази направлення відповідачу ухвали суду від 03.10.2014р. та від 05.11.2014р. всіма можливими способами та дієвими заходами (через кур’єрську службу доставки, електронну пошту, персонально представником позивача персонально відповідачу, розшук та телефонування по телефонним номерам відповідача).
Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.
Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов’язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.
Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
29.11.2013р. на замовлення ТОВ “Донецький центр технического снабжения “РЕГИОН” (Покупця) № СА000015771 від 29.11.2013р. Донецькою філією ТОВ “САН-АЙС” (Постачальник) виставлено Покупцю рахунок фактуру № ДЦ 131129/3 від 29.11.2013р. на суму 179 047, 27 грн. (а.с.15).
На підставі видаткової накладної № ДЦ 131220/3 від 20.12.2013р. ТОВ “САН-АЙС” (Постачальник) передало, а ТОВ “Донецький центр технического снабжения “РЕГИОН” (Одержувач) прийняло товар на суму 179 047, 27 грн., а саме:
- LT 22406 скоба для кріплення (Код УКТ ЗЕД 8516295000) у кількості 3 шт.;
- IR3000 ІЧ-обігрівач (Код УКТ ЗЕД 8516295000) у кількості 2 шт.;
- Р 93 тепловентилятор (Код УКТ ЗЕД 8414900000) у кількості 3 шт.;
- TWT 20531 конвектор (Код УКТ ЗЕД 8516295000) у кількості 4 шт.;
- TWT 21031 конвектор (Код УКТ ЗЕД 8516295000) у кількості 58 шт. (а.с.16).
Товар було отримано представником відповідача - агентом по постачанню Степаненко С.С. на підставі довіреності № 1740 від 20.12.2013р. (а.с.17).
Відповідач 29.11.2013р. частково здійснив передоплату за згаданий товар у розмірі 60 000, 00 грн., що підтверджується карткою рахунку 361 за період з 01.10.2013р. по 15.09.2014р.
04.06.2014р. позивач звернувся до відповідача з вимогою від 03.06.2014р. № 21/14-1 щодо погашення заборгованості за відвантажений товар, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 04.06.2014р. (а.с. 21).
20.06.2014р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою від 19.06.2014р. № 24/14 щодо погашення заборгованості за відвантажений товар, яку вручено відповідачу 02.07.2014р. про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (а.с. 24).
Доказів оплати відповідачем товару на суму 119 047, 27 грн. сторонами суду не надано.
Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:
безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
з акту управління господарською діяльністю;
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Застосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив зобов’язання, не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов’язання.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах тощо, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв’язку.
За приписами ч.1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні права та обов’язки.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Зважаючи на те, що сторони оформили свої господарські відносини за допомогою рахунку фактуру № ДЦ 131129/3 від 29.11.2013р. на суму 179 047, 27 грн. та видаткової накладної № ДЦ 131220/3 від 20.12.2013р. на суму 179 047, 27 грн., в яких відображено найменування товару, його кількість та ціна, суд дійшов висновку, що сторони досягли всіх істотних умов, що необхідні для укладення договорів поставки.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Відповідно до 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено обов’язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно приписів п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Аналогічна правова позиція також викладена Вищім господарським судом України в п. 9 інформаційного листа від 27.10.2014 N 01-06/1666/14 “Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів":
за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (постанова від 19.08.2014 N 925/1332/13).
В даному випадку сторони у видатковій накладній № ДЦ 131220/3 від 20.12.2013р. на суму 179 047, 27 грн. не передбачили строку оплати, отже відповідач повинен був оплатити товар одразу після його прийняття.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Підстави для припинення зобов’язання за договором, укладеним між сторонами у спрощеній формі, які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.
Відповідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як підтверджено позивачем та не спростовано відповідачем, 29.11.2013р. останній здійснив передоплату на суму 60 000, 00 грн.
Проте, на день звернення позивача до суду та на час прийняття цього рішення відповідач не надав суду жодного доказу оплати товару на залишкову суму боргу у розмірі 119 047, 27 грн.
Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Також позивач заявлено до стягнення 3 % річних від простроченої суми та суму втрат від інфляції грошових коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У видатковій накладній № ДЦ 131220/3 від 20.12.2013р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.
Як зазначив пленум Вищого господарського суду України в підпункті 1.12 постанови № 14 від 17.12.2013р., з огляду на вимоги ч. 1 ст. 4-7 і ст. 43 ГПК України господарський суд має з’ясовувати обставини, пов’язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв’язку з порушенням грошового зобов’язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов’язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Враховуючи Роз’яснення згаданого пленуму ВГСУ та перевіривши розрахунок 3 % річних та втрат від інфляції грошових коштів, здійснений позивачем, господарський суд, вважає що позивачем правомірно нараховано відповідачу 567, 51 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 476, 19 грн. втрат від інфляції грошових коштів (розрахунок у позовній заяві на а.с.5).
Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Донецький центр технического снабжения “РЕГИОН” (83017, м. Донецьк, вул. Фабриціуса, 51 ідентифікаційний код 30701865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “САН-АЙС” (03115, м. Київ, вул. Крамського Івана/Котельникова, 14/34, ідентифікаційний код 33006518) 119 047 (сто дев’ятнадцять тисяч сорок сім) грн. 27 коп. основного боргу за поставлений товар, 476 (чотириста сімдесят шість) грн.. 19 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 567 (п’ятсот шістдесят сім) грн. 51 коп. - 3 % річних від простроченої суми та 2 401 (дві тисячі чотириста одну) грн. 82 коп. витрат на судовий збір.
3. Повне рішення складено 02.12.2014р.
Суддя В.М. Соловйов
_03_03.png)
