До уваги ТОВ “ВОГ РІТЕЙЛ” та Спільного українсько-шведського підприємства в формі повного товариства “СКАНДИК ЮГ” про прийняття рішення у справі № 908/5785/14.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОГ РІТЕЙЛ” (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, буд. 38)

до відповідача: Спільного українсько-шведського підприємства в формі повного товариства “СКАНДИК ЮГ” (83100, м. Донецьк, бул. Шевченка, буд. 6 Б)

про стягнення 301 753 грн. 50 коп.

від позивача – не з’явився

від відповідача – не з’явився

           

Товариство з обмеженою відповідальністю “ВОГ РІТЕЙЛ” звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення 301 753 грн.   50 коп. зі Спільного українсько-шведського підприємства в формі повного товариства “СКАНДИК ЮГ”, з яких: 176 590 грн. 67 коп. - основний борг, 27 472 грн. 87 коп. - пеня,                          49 456 грн. 62 коп. 35% річних, 23    655 грн. 34 коп. - штраф, 24 578 грн. 00 коп. – інфляційні втрати.

Позов заявлено на підставі ст. 526, 530, 549, 551, 611, 625, 655 Цивільного кодексу України, ст. 193, 218, 229, 231 Господарського кодексу України та п.п 2.1, 3.1, 3.6, 4.4, 9.2, 9.3 договору № С03259 від 25.12.2013 р. і обґрунтовано посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором щодо оплати отриманого від позивача товару.

Ухвалою від 15.12.2014 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 13.01.2015 р., про що сторони були повідомлені належним чином, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судове засідання 13.01.2015р. не з’явилися, позивач та відповідач про причини неявки до суду уповноважених представників не повідомили та витребувані ухвалою суду від 15.12.2014 р. документи не надали.

Враховуючи неявку представників сторін у судове засідання та неподання витребуваних доказів, для встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги та правильного вирішення господарського спору, відповідно до ст. 77 ГПК України ухвалою від 13.01.2015 р. суд відклав розгляд справи на 10.02.2015р. на 15 год.00 хв.

В судове засідання 10.02.2015 р. сторони своїх представників не направили.

14.01.2015 р. від позивача надійшла заява про припинення провадження у справі на суму 25000,00 грн., яка оплачена відповідачем після подачі позову.

10.02.2015 р. від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника у зв’язку з неможливістю забезпечити його явку, а також письмові пояснення, в яких позивач повідомив про часткову оплату відповідачем боргу на суму 5000 грн. 00 коп., у зв’язку з чим провадження у справі слід припинити на 5000 грн. 00 коп., а з урахуванням раніше оплаченої відповідачем після подачі позову суми 25    000 грн. 00 коп., провадження у справі слід припинити загалом на суму 30    000 грн. 00 коп. Решту позовних вимог позивач підтримує.

Відповідач відзиву на позов не надав, причин неявки свого представника не повідомив.

Ухвали суду від 15.12.2014 р. та від 13.01.2014 р. не відправлялись судом на адресу відповідачу, оскільки за місцезнаходженням відповідача, що вказане в позові та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (бульвар Шевченка, 6Б, м. Донецьк, 83100), УДППЗ “Укрпошта” не приймає до пересилання поштові відправлення на підставі листа УДППЗ “Укрпошта” від 01.12.2014 р. № 04-16-1682, про що господарським судом складено акти від 15.12.2014 р. та від 14.01.2014 р.

Суд намагався повідомити відповідача про час та місце розгляду справи телефонограмою, однак за номерами телефонів, отриманих з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мережі Інтернет, не відповідали, про що судом складені акти від 18.12.2014 р. та від 14.01.2015 р.

У зв’язку з цим, з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, на офіційному веб-порталі “Судова влада України” судом були розміщені оголошення до уваги відповідача з тестами ухвал суду від 15.12.2014 р. та від 13.01.2015р., що підтверджується відповідними роздруківками з веб-сторінок.

За таких обставин суд вважає відповідача таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від             26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 75 Господарського процесуального кодексу України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документі не надані.

Отже, у разі нез'явлення представників сторін за викликом господарського суду та ненадання витребуваних судом документів, останній має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, і розгляд справи можливий без присутності представників сторін.

Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

По закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

                                              Розглянувши матеріали справи, суд

 

25.12.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю “ВОГ РІТЕЙЛ” (продавець, позивач) та Спільним українсько-шведським підприємством в формі повного товариства “СКАНДИК ЮГ” (покупець, відповідач) укладено договір №С03259 купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів (далі – ПММ) з використанням смарт-карт на АЗС.

Відповідно до п. 2.1 договору продавець зобов’язується передавати у власність покупця через АЗС (АЗК), що розміщені на території України з використанням смарт-карт паливно-мастильні матеріали, а покупець зобов’язується приймати у власність ПММ та оплачувати їх вартість.

У пунктах 1.1, 1.2, 1.3 договору визначено, що АЗС (АЗК) є автозаправна станція (автозаправний комплекс), що знаходиться в межах території України, облаштована (-ий) POS-терміналами, через яку (-й) здійснюється передача продавцем паливно-мастильних матеріалів у власність покупцю з використанням смарт-карт. Смарт-карта – технічний засіб отримання покупцем (довіреною особою) ПММ через АЗС та обліку операцій відпуску (передачі у власність) ПММ. Смарт-карта не є платіжним засобом. Наявність смарт-карти дозволяє її представнику отримати ПММ. Смарт-карті присвоюється ідентифікаційний номер та за бажанням покупця код доступу (PIN-код). Довірена особа покупця – будь-яка особа, яка пред’являє смарт-карту.

Згідно з п. 3.1 договору продавець постачає покупцю ПММ частинами на умовах EXW (Інкотермс 2010) франко-термінали АЗС (п. 1.1 даного договору) шляхом вибірки покупцем (довіреною особою покупця) ПММ з АЗС. Датою поставки ПММ вважається дата, що вказана в чеку POS-терміналу, або спеціальній відомості.

Підтвердженням фактичного отримання покупцем ПММ на АЗС в асортименті, кількості та ціні є чек з POS-терміналу, що видається покупцю, або спеціальна відомість, або фіскальний чек (п. 3.4 договору). 

У п. 4.1 договору сторони домовились, що ціна визначається на момент поставки (вибірки) згідно зазначеної ціни на кожну марку ПММ в інформаційному табло АЗС. Сторони погодили, що ціна ПММ є узгодженою, коли покупець (довірена особа покупця) здійснили вибірку ПММ з АЗС на умовах даного договору та отримали документ, що визначений у п. 3.5. В ціну ПММ включено податок на додану вартість. Ціна ПММ відображається в чеку з POS-термінала, відомості та підтверджується видатковими накладними або актами приймання-передачі.

Пунктом 4.2 договору пе6редбачено, що розрахунки з ПММ здійснюються покупцем в українській національній валюті – гривні, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця, або внесення грошових коштів в касу продавця. При безготівковій формі розрахунків виконанням покупцем умов оплати ПММ вважається момент зарахування грошових коштів на рахунок продавця.

Згідно з п. 4.4 договору оплата покупцем вартості відпущених (поставлених) ПММ здійснюється періодично протягом 14 календарних днів з моменту фактичного отримання покупцем (довіреною особою) ПММ на АЗС. При цьому оплата здійснюється за ціною, встановленою на день відпуску ПММ.

У п. 4.5 договору сторони погодили, що орієнтовна сума даного договору становить 1    500    000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість. Сума договору може бути змінена в залежності від потреб покупця, про що сторони укладають додаткову угоду.

Пунктом 12.1 договору встановлено, що даний договір набирає сили моменту його підписання сторонами та діє протягом 1 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань по даному договору.

Отже, умови договору є чинними на момент розгляду спору судом.

На виконання умов договору у квітні 2014 року позивачем було передано, а відповідачем прийнято 3 партії паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 402    161 грн. 00 коп., що підтверджується:

- видатковою накладною від 10.04.2014 р. № 60759 на суму 165 607 грн. 58 коп. та актом приймання-передачі ПММ до неї за період з 1 по 30 квітня 2014 року на суму 165 607 грн. 58 коп.;

- видатковою накладною від 20.04.2014 р. № 64926 на суму 152 752 грн. 26 коп. та актом приймання-передачі ПММ до неї за період з 1 по 30 квітня 2014 р. на суму 152 752 грн. 26 коп.;

- видатковою накладною від 30.04.2014 р. № 74899 на суму 83 801 грн. 16 коп. та актом приймання-передачі ПММ до неї за період з 1 по 30 квітня 2014 р. на суму 83    801 грн. 16 коп.

Відповідачем були частково оплачені отримані ППМ.

У зв’язку з несплатою вартості ПММ на суму 176    590 грн. 67 коп. позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 176 590 грн. 67 коп. основного боргу, 27 472 грн. 87 коп. пені, 49 456 грн. 62 коп. - 35 % річних, 23    655 грн. 34 коп. – штрафу та 24 578 грн. 00 коп. інфляційних втрат.

Стягнення з відповідача на користь позивача 176 590 грн. 67 коп. основного боргу, 27 472 грн. 87 коп. пені, 49 456 грн. 62 коп. - 35 % річних, 23    655 грн. 34 коп. – штрафу та 24 578 грн. 00 коп. інфляційних втрат було предметом судового розгляду в цій справі.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, на підставі наступного:

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності   конкретних   вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини сторін були врегульовані договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отримання відповідачем від позивача ПММ за договором купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів №С03259 від 25.12.2013 р. на загальну суму 402    161 грн. 00 коп. підтверджується видатковими накладними від 10.04.2014 р. № 60759, від 20.04.2014р. № 64926, від 30.04.2014 р. № 74899 та актами приймання-передачі ПММ до них за період з 1 по 30 квітня 2014 року, які підписані з боку відповідача та скріплені його печатками.  

Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У п. 4.4 договору сторони погодили, що оплата покупцем вартості відпущених (поставлених) ПММ здійснюється періодично протягом 14 календарних днів з моменту фактичного отримання покупцем (довіреною особою) ПММ на АЗС. При цьому оплата здійснюється за ціною, встановленою на день відпуску ПММ.

Відповідно до п. 5.1.1 договору покупець зобов’язався належно виконувати умови даного договору, в т.ч. вчасно та в повному обсязі здійснювати оплату вартості отриманих ППМ у відповідності до умов розділу 4, та/або відповідних додатків чи доповнень до даного договору.

Відповідач оплатив отриманий від позивача товар не в повному обсязі, з порушенням умов договору та строків, встановлених договором, що призвело до утворення заборгованості на момент подачі позову в сумі 176    590 грн. 67 коп.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Суд зазначає, що звертаючись з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 176    590 грн. 67 коп., позивачем не була врахована оплата в сумі 10    000 грн. 00 коп., яка здійснена відповідачем 10.12.2014 р. Оплата підтверджується випискою банку по рахунку позивача за 10.12.2014 р. Позивач датував позовну заяву 10.12.2014 р., однак звернувся до суду з позовом 11.12.2014 р., а провадження у даній справі порушено судом 15.12.2014 р. Тобто оплата в сумі 10    000 грн. 00 коп. здійснена відповідачем до звернення до суду та порушення провадження у справі.

Пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з роз’ясненням, викладеним у п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 10    000 грн. 00 коп., які оплачені відповідачем 10.12.2014 р., тобто до відправлення позовної заяви до суду та до порушення провадження у справі, не може бути припинено за відсутністю предмета спору. Заборгованість в цій сумі пред’явлена позивачем не обґрунтовано, тому у стягненні 10    000 грн. 00 коп. суд відмовляє.

Після порушення провадження у справі відповідач частково оплатив заборгованість на суму 20    000 грн. 00 коп. платежами від 26.12.2014 р. на суму 15 000 грн. 00 коп. та від 05.02.2015 р. на суму 5 000 грн. 00 коп.

Таким чином, предмет спору в частині стягнення основного боргу в сумі 20    000 грн. 00 коп. відсутній.

Факт поставки позивачем товару та наявності простроченої заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 146    590 грн. 67 коп. відповідачем не спростований. Доказів сплати спірної заборгованості суду не надано.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 146    590 грн. 67 коп. основного боргу підлягають задоволенню, в частині стягнення 20    000 грн. 00 коп. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню згідно з п. 1-1 ч. 1 Господарського процесуального кодексу України, а в частині стягнення 10    000 грн. 00 коп. основного боргу, які були оплачені відповідачем до звернення до суду та порушення провадження у справі, суд відмовляє.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що у випадку не проведення розрахунків покупцем згідно умов розділу 4 даного договору, покупець зобов’язується на користь продавця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, покупець зобов’язаний додатково, крім пені, сплатити на користь продавця штраф в розмірі 10% від суми заборгованості.

За порушення строків розрахунків позивачем нарахована пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за період з 05.05.2014 р. по 15.11.2014 р. в сумі 27    472 грн. 87 коп.

Розрахунок пені судом перевірений. Вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 27    472 грн. 87 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивачем нарахований штраф в розмірі 10% від суми заборгованості за прострочення оплати понад 30 календарних днів станом на 09.12.2014 р. в сумі 23    655 грн. 34 коп.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов’язання за договором штрафу та пені.

Вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 23    655 грн. 34 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивачем нараховано на суму основного боргу 35% річних за період з 05.05.2014 р. по 09.12.2014 р. в сумі 49    456 грн. 62 коп. та інфляційні втрати за травень 2014 року – листопад 2014 р. в сумі 24    578 грн. 00 коп.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони погодили у п. 9.3 договору, що за прострочення виконання грошового зобов’язання згідно умов даного договору, покупець повинен сплатити проценти в розмірі 35% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням здійсненого судом перерахунку 35% річних за допомогою ІПС “Законодавство”, беручи до уваги умови договору та строки оплати, дати часткової оплати, суму простроченого боргу, що існував протягом розрахункового періоду, дати виникнення заборгованості та зазначену позивачем дату закінчення нарахування відповідних сум, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 35% річних підлягають задоволенню частково в сумі 46    406 грн. 00 коп. (оскільки позивачем здійснено помилку при розрахунку, зазначивши у передостанній позиції розрахунку 35% річних, 135 % річних, замість 35% річних). У стягненні 35% річних у сумі 3    050 грн. 62 коп. суд відмовляє.

Розрахунок інфляційних втрат судом перевірений. Вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 24    578 грн. 00 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 146 590 грн. 67 коп. основного боргу, 27 472 грн. 87 коп. пені, 23 655 грн. 34 коп. штрафу, 46    406 грн. 00 коп. – 35% річних та 24 578 грн. 00 коп. – інфляційних втрат. В частині стягнення основного боргу в сумі 20    000 грн. 00 коп. провадження у справі підлягає припиненню. В іншій частині позову суд відмовляє.

На підставі ст.    49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за позовом відноситься на сторони пропорційно розміру правомірно заявлених позовних вимог задоволених вимог.

 

Керуючись ст. ст. 22,33, 49, 75, 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

1.   Позов задовольнити частково.

2.   Стягнути зі Спільного українсько-шведського підприємства в формі повного товариства “СКАНДИК ЮГ” (83100, м. Донецьк, бул. Шевченка, буд. 6 Б, ідентифікаційний код 20357265, з рахунків, встановлених державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОГ РІТЕЙЛ” (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, буд. 38, ідентифікаційний код 37821544, р/р 260072254302 в ПАТ “Банк інвестицій та заощаджень”, м. Київ, МФО 380281) 146 590 (сто сорок шість тисяч п’ятсот дев’яносто) грн. 67 коп. основного боргу, 27 472 (двадцять сім тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 87 коп. пені, 23 655 (двадцять три тисячі шістсот п’ятдесят п’ять) грн. 34 коп. штрафу, 46 406 (сорок шість тисяч чотириста шість) грн. 00 коп. – 35% річних, 24 578 (двадцять чотири тисячі п’ятсот сімдесят вісім) грн. 00 коп. – інфляційних втрат та 5    774 (п’ять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 06 коп. витрат зі сплати судового збору.    Видати наказ.

3.   Припинити провадженняу справів частині стягненняосновного боргу в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

4.   В іншій частині позову відмовити.