До уваги ПАТ „АЗОВЗАГАЛЬМАШ” (м. Маріуполь Донецької області) справа № 908/5690/14

 

 

 

 

За позовом                  Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Агро-Союз” (смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області)

 

До                                 Публічного акціонерного товариства „АЗОВЗАГАЛЬМАШ” (м. Маріуполь Донецької області, 87535)

                                     Про стягнення 55 259 грн. 36 коп. 

 

 

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмежено відповідальністю „Компанія „Агро-Союз” смт. Ювілейне Дніпропетровської області доПублічного акціонерного товариства „АЗОВЗАГАЛЬМАШ” м. Маріуполь про стягнення 55 259 грн. 36 коп., суд –

 

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар, згідно договору поставки № ПСН-04942 від 15.04.2013р., в сумі 44 134 грн. 94 коп., 3% річних за період з 01.04.2014 року по 03.12.2014 року в сумі 895 грн. 99 коп. та інфляційні витрати за період з квітень 2014 року по жовтень 2014 в сумі 6 443 грн. 70 коп.

Позивач збільшив позовні вимоги, остаточно просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар, згідно договору поставки № ПСН-04942 від 15.04.2013р., в сумі 44 134 грн. 94 коп., 3% річних за період з 01.04.2014 року по 11.02.2015р. в сумі 1 149 грн. 92 коп. та інфляційні витрати за період з квітень 2014 року по січень 2015р. в сумі 9 974 грн. 50 коп.

Заява позивача приймається судом, оскільки заявлена відповідно д ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України). 

Позивач надавав суду пояснення, в яких вказав наступне: договір поставки № ПСН-04942 від 15.04.2013р. (далі - договір) був укладений ТОВ “Компанія “Агро-Союз”, в особі директора філії ТОВ “Компанія “Агро-Союз” в м. Маріуполь. Доказом цього є: довідка з ЄДРПОУ щодо філії ТОВ “Компанія “Агро-Союз” в м. Маріуполь, у якій вказано, що позивач має філію у м. Маріуполь, ідентифікаційний код (37509872) та керівник (Лісняк В.В.) якої ідентичні вказаним у преамбулі та п. 14 договору та Положення про філії ТОВ “Компанія “Агро-Союз” в м. Маріуполь, у п. 3.1. якого вказано, що філія позивача має право від імені позивача укладати будь-які цивільно-правові угоди. Це цілком узгоджується з ч. 1 ст. 2, ч. 1, 3 ст. 95 Цивільного кодексу України відповідно до яких: учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи; філія не є юридичною особою; філія це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій; філії наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Тобто стороною договору вважається не філія юридичної особи, а юридична особа, оскільки філія не вважається учасником цивільних відносин. Відбиток печатки філії ТОВ “Компанія “Агро-Союз” в м. Маріуполь та підпис директора філії позивача Лісняка В.В., що містяться у п. 14 договору. При укладанні договору в преамбулі договору була допущена помилка в найменуванні позивача, а саме пропущено слово “Компанія ”,тому договір не слід вважати фактично укладеним з іншою юридичною особою. Претензію на спірну суму позивач відповідачу не пред’являв тому що: а) надсилання претензії відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України не є обов’язковим; б) позивач до подання позову впевнився, що пред’явлення претензії не призведе до погашення боргу, оскільки після неодноразових звернень по телефону до відповідача (який запевнив, що борг буде погашено), борг не було сплачено.

Позивач надавав суду пояснення від 20.02.2015р., в яких вказав наступне: Правові підстави, що спростовують доводи відповідача про неправомірність поставки декількох видів товарів за ціною вищою ніж вказана у специфікації №1. Специфікація №1 була підписана 15.04.2013р. (тобто пі д час укладення договору №ПСН - 04942) та передбачала поставку товару загальною вартістю 10 997 грн. 57 коп. Цей товар був поставлений у квітні-травні 2013р., доказом чого є товарні накладні за цей період. В позовній заяві вказані товарні накладні за період з 13.11.2013р. по 27.02.2014р., тобто накладні, які не стосуються специфікації № 1. Отже ціни вказані у специфікації № 1 не можуть застосовуватися до товарних накладних вказаних у позові. 28.05.2013р. сторони підписали додаткову угоду № 1 якою в п.1, 3 передбачили додаткову поставку товару на суму 100 000 грн. по «фактичній вартості поставленого товару». Фактична вартість поставленого товару визначається у товарних накладних. Отже, сторони погодили поставки товару за цінами вказаними у товарних накладних. Додатково про факт згоди відповідача з ціною товару вказаною у накладних свідчить те, що: 1) відповідач не відмовився від прийняття товару, а прийняв товар без жодних заперечень щодо ціни товару як під час його прийняття так і до моменту судового розгляду; 2) відповідач не надсилав позивачу жодних вимог або претензій щодо ціни поставленого товару; 3) відповідач повністю використав цей товар та на даний час не може його повернути (про це заявив представник відповідача у судовому засіданні 09.02.2015р.).11.02.2015р. директор Маріупольскої філії позивача намагався вручити відповідачу акт звірки взаємних розрахунків, але відповідач відмовився від отримання акту, про що було складено акт відмови. Внаслідок цього позивач 12.02.2015р. надіслав відповідачу акт звірки розрахунків по пошті. Позивач вважає заяву відповідача про відстрочку виконання рішення необґрунтованою оскільки: 1) Відповідач не визнає наявності заборгованості, тому незрозуміло, сплату яких коштів він бажає відстрочити; 2) для відстрочення не існує підстав визначених п. 7.1, 7.2 Постановою Пленуму ВГСУ № 9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»: господарський суд має право відстрочити виконання рішення у виняткових випадках: підставою для відстрочки, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк; вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.Наявності жодної з вищенаведених обставин для відстрочення відповідач не довів, тобто він не надав ні доказів загрози банкрутства, ні доказів відсутності коштів на рахунках та майна, на яке може бути звернено стягнення, не спростував наявності своєї вини у простроченні. Крім того рівень інфляції, індекс якої збільшується щомісяця також свідчить про недоцільність відстрочення виконання рішення.

Відповідач надав заяву вих. № 523/110 від 30.01.2015 року про відстрочку виконання рішення суду. В заяві відповідач посилається на наступні обставини:1) наявність бюджетної заборгованості з повернення на користь відповідача надміру сплаченого податку на прибуток у розмірі 39 334 864 грн. 55 коп.; наявність бюджетної заборгованості на користь відповідача з податку на додану вартість в розмірі 22 775 085 грн. 2) фінансово економічні труднощі підприємства відповідача, що виникли в період з жовтня 2013 року і продовжуються по теперішній день, пов'язані зі зміною кон’юнктури ринку, що спричинило за собою зниження планованих обсягів виробництва і скорочення дохідної частини бюджету. Додатковим підтвердженням наявності виняткових підстав, перешкоджаючих виконанню рішення суду являється проведення на територій Донецької та Луганської областей антитерорестичної операції. На підставі викладеного, відповідач просить суд надати відстрочку виконання рішення суду на шість місяців.

Відповідач надав письмові пояснення № 523/171 від 20.02.2015р., де вказав наступне: між позивачем та відповідачем в договорі № ПСН-04942 від 15.04.2013 року (надалі - договір) були погоджені асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється. Так, згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов’язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах цього договору товари (запасні частини до транспортних засобів) в асортименті, кількості та за цінами, згідно специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід’ємною частиною даного договору. Також, сторонами були підписані специфікації № 2 та № 3. Згідно з п. 5.3 договору на момент укладання сума договору, з урахуванням специфікації № 1(додаток № 1) складає 10 997 грн. 57 коп., у т.ч. ПДВ – 1 832 грн. 93 коп. Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 28.05.2013 року, сума договору, з урахуванням додаткової угоди № 1, складає 110 997 грн. 57 коп., у т.ч. ПДВ – 18 499 грн. 60 коп. У відповідності до п. 2 додаткової угоди № 2 від 05.03.2014 року, виконання додаткової угоди № 1, згідно специфікації № 2, склало суму 99 244 грн. 84 коп. з ПДВ, загальна сума договору № ПСН-04942 від 15.04.2013 року зменшилась на 755 грн. 16 коп. з ПДВ. Таким чином, сума договору, з урахуванням додаткової угоди № 1, складає 110 242 грн. 41 коп. з ПДВ. Однак, у відповідності з представленим позивачем актом звірки сума всіх поставок, які були здійснені позивачем за період з 15.04.2013р. по 27.02.2014р. (тобто, в період дії договору), складає 179 501 грн. 97 коп. Таким чином, безпосередньо на підставі договору ПСН-04942 від 15.04.2013р. позивач здійснив поставки на загальну суму 110 242 грн. 41 коп., які були в повному обсязі оплачені відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями за 2014 рік та реєстрами платіжних доручень за 2013 рік. При цьому інші поставки на суму 69 259 грн. 56 коп., у тому числі ті, на які як на підставу позову посилається позивач, були здійснені на підстав угод, укладених спрощених способом, а не на підставі договору ПСН-04942 від 15.04.2013 року. При цьому, сума заборгованості за такими разовими угодами на даний момент складає 44 134 грн. 94 коп. З вищевикладеного слідує, що видаткові накладні, на які посилається позивач як на докази виконання ним умов договору, неможна розцінювати як первинні документи, складені на виконання умов договору ПСН-04942 від 15.04.2013 року. Факт наявності між сторонами договору ПСН-04942 від 15.04.2013 року не свідчить про те, що всі господарські операції купівлі – продажу товару між сторонами обов’язково регулювались вказаним договором, а не нормами діючого законодавства. Таким чином позивачем до доведено здійснення вище перелічених поставок, на які він посилається як на підставу позовних вимог, безпосередньо в рамках договору № ПСН-04942 від 15.04.2013р. Крім того, саме тим, що поставки на загальну суму 69 259 грн. 56 коп. були здійснені не в рамках договору № ПСН-04942 від 15.04.2013р., пояснюється невідповідність ціни, вказаної у видаткових накладних, ціні, погодженій сторонами в договорі. Також, стосовно збільшення ціни договору додатковою угодою № 2 від 05.03.2014 року до договору № ПСН-04942 від 15.04.2013 року відповідач пояснює наступне: додатковою угодою № 2 від 05.03.2014 року сторонами по договору було погоджено здійснення поставок у відповідності до специфікації № 3 від 05.03.2014 року на суму 70 992 грн. 34 коп. Однак, в дійсності, позивач не здійснював поставки відповідачем за специфікацією № 3. Даний факт підтверджується у тому числі і наданим позивачем актом звірки, у відповідності з яким остання поставка була здійснена позивачем 27.02.2014 року. Законодавством передбачено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання. Так, згідно ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України на зобов’язання, які виникли у сторін до укладання ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачене інше. У додатковій угоді № 2 відсутні положення стосовно того, що його дія поширюється на будь-які відносини та зобов’язання, які виникли т до його укладання. Відповідно, поставки, на які посилається у своєму позові позивач, не можна розглядати в якості здійснених в рамках договору № ПСН-04942 від 15.04.2013р. У зв’язку із викладеним фактом, відповідач вважає, що умови додаткової угоди № 2 та специфікації № 3 від 05.03.2014 року неможна поширювати на поставки, які були здійснені позивачем до їх укладання.

Відповідач 23.02.2015р. надав суду заяву, якою відкликав заяву про відстрочку виконання рішення суду, та остаточно просить розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців, з підстав вказаних в заяві відповідача №523/110 від 30.01.2015р. та в письмових поясненнях №523/172 від 20.02.2015р.

За клопотанням відповідача строк розгляду справи був продовжений на 15 днів. Розгляд справи двічі відкладався.

 23.02.2015 року розгляд справи продовжений та прийнято рішення.

 Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:           

15.04.2013 року між позивачем (постачальником за договором) та відповідачем (покупцем за договором) був укладений договір № ПСН-04942 (надалі – договір), зі специфікацією № 1 (надалі – додаток № 1) та додатковою угодою № 1 від 28.05.2013 року.

Згідно п. 1.1 договору позивач зобов’язується поставити, а відповідач прийняти та оплатити на умовах даного договору товар (запасні частини до транспортних засобів) в асортименті, кількості та цінах згідно специфікації № 1, що є невід’ємною частиною даного договору .

В п. 1 додаткової угоди № 1 від 28.05.2013р. вказано, що постачальник додатково проводить поставку товару на суму 10 000 грн., яка являється орієнтованою та підлягає коригуванню. 

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 28.05.2013р., сума договору з урахуванням додаткової угоди № 1 становить 110 997 грн. 57 коп. (сто десять тисяч дев’ятсот сім гривен 57 коп.), у т.ч. ПДВ – 18 499 грн. 60 коп.

Згідно п. 3 додаткової угоди № 1 від 28.05.2013р. загальна сума договору складається із суми всіх підписаних додаткових угод та специфікацій, та підлягає корегуванню відповідно до фактичної вартості поставленого товару.

З вищевикладеного вбачається, що остаточна вартість товару визначається сторонами у накладних.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 44 134 грн. 94 коп., що підтверджується підписаними у двосторонньому порядку накладними, а саме: № 01060 від 13.11.2013р., № 01063 від 13.11.2013р., № 01106 від 28.11.2013р., № 01123 від 05.12.2013р., № 01131 від 09.12.2013р., № 01134 від 10.12.2013р., № 01153 від 19.12.2013р., № 01160 від 20.12.2013р., № 01165 від 24.12.2013р., № 01174 від 30.12.2013р., № 00032 від 24.01.2014р., № 00033 від 24.01.2014р., № 00036 від 24.01.2014р., № 00037 від 24.01.2014р., № 00038 від 24.01.2014р., № 00039 від 24.01.2014р., № 00083 від 20.02.2014р., № 00088 від 20.02.2014р., № 00089 від 20.02.2014р., № 00091 від 21.02.2014р., №00107 від 27.02.2014р. (а с. 15-35) та довіреностями (а. с. 36-48).

В судовому засіданні 09.02.2015р. представник відповідача вказав, що відповідно до п. 1.1 договору позивач зобов’язується поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар по цінам, вказаним в специфікації № 1, але по накладним № 00088 від 20.02.2014р. та № 00089 від 20.02.2014р. фактично був поставлений товар по ціні більшій, ніж вказано в специфікації №1.

Дійсно, в специфікації № 1 сторони узгодили ціну товару. При цьому, по накладним № 00088 від 20.02.2014р. та № 00089 від 20.02.2014р. муфта була поставлена по ціні, яка нижче, ніж була передбачена в специфікації № 1, а диски передній та задній були поставлені по ціні, яка являється більшою, ніж передбачено в специфікації № 1.

При цьому, відповідач прийняв товар без будь-яких заперечень та зауважень, відповідач підписав накладні, товар не був прийнятий відповідачем на відповідальне зберігання, відповідач не направляв позивачу заперечень по ціні товару, товар не був повернутий позивачу. Як пояснив представник відповідача, спірний товар був використаний відповідачем у виробництві. Підписавши накладні, відповідач погодився з новими цінами на товар. Всі вищевказані дії відповідача свідчать про те, що відповідач погодився з ціною товару, вказаною в накладних.

Відповідач безпідставно посилається на додаткову угоду № 2 від 05.03.2014р., оскільки вона була підписана сторонами вже після того, як був поставлений спірний товар, та набрала силу з моменту її підписання, тобто з 05.03.2014р. Більш того, в п. 5 додаткової угод № 2 від 05.03.2014р. також, як і в п. 3 додаткової угоди №1, вказано, що сума договору підлягає корегуванню відповідно до фактичної вартості поставленого товару.

З вищевикладеного вбачається, що остаточна вартість товару визначається сторонами у накладних.

Відповідач безпідставно вважає, що товар по спірним накладним поставлявся за межами спірного договору. В спірних накладних вказано, що товар поставляється на підставі спірного договору № ПСН-04942 від 15.04.2013р.

Відповідно до п. 6.1 договору, розрахунок за поставлений товар відповідач здійснює банківським платежем на розрахунковий рахунок позивача протягом 21 робочого дня з моменту отримання товару від позивача. Моментом отримання товару вважається момент підписання представником відповідача видаткової накладної. Допускаються інші форми розрахунку, які не суперечать чинному законодавству.

Позивач в позовній заяві вказав, що товар по вказаним накладним відповідачем оплачений не був. Представник позивача в судовому засіданні також підтвердив, що товар по спірним накладним відповідачем не оплачений. 

Відповідач не надав суду доказів оплати товару по вказаним вище накладним на суму 44 134 грн. 94 коп.  

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що у відповідача не має доказів оплати товару по спірним накладним.

Згідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов’язання, відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

За таких підстав, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 44 134 грн. 94 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач у встановлений термін заборгованість не оплатив, то весь цей час він користувався грошовими коштами позивача, та ці грошові кошти знецінилися за цей час, в зв’язку з інфляційними процесами в державі.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 01.04.2014 року по 11.02.2015р. в сумі 1 149 грн. 92 коп. та інфляційні витрати за період з квітня 2014 року по січень 2015р. в сумі 9 974 грн. 50 коп.

Перевіривши розрахунок позивача, наведений в позовній заяві, суд дійшов до висновку, що фактично за вказаний позивачем період інфляційні витрати становлять11 019 грн. 59 коп., але суд не вважає за необхідне виходити за рамки позовних вимог, а тому з відповідача підлягають стягненню інфляційні витрати за період з квітня 2014 року по січень 2015р. в сумі 9 974 грн. 50 коп. та 3% річних за період з 01.04.2014 року по 11.02.2015р. в сумі 1 149 грн. 92 коп.

Відповідач просить розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців з підстав, вказаних в заяві відповідача №523/110 від 30.01.2015р. та в письмових поясненнях №523/172 від 20.02.2015р.

Позивач заперечує проти надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду з підстав, вказаних в письмових поясненнях від 20.02.2015р. (п. 3).

Заява відповідача про розстрочення виконання рішення суду підлягає частковому задоволенню, в зв’язку з наступним :   

Відповідно до п. 6 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.

З пункту 6 статті 83 ГПК України вбачається, що розстрочення виконання рішення суду є правом суду, а не обов’язком.

 Підставою для розстрочення або відстрочки виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його виконання неможливим у термін або встановлений господарським судом способом.

Всі спірні поставки товару були здійснені позивачем за період з 13.11.2013р. по 27.02.2014р., тобто фактично до початку АТО.

Враховуючи все вищевикладене, а також враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, проведення на територіях Донецької та Луганської областей АТО в період з 14.04.2014р., суд вважає за необхідне розстрочивши виконання рішення суду на 2 місяця з оплатою в наступному порядку: до 23.03.2015р. оплатити 27 629 грн 68 коп., до 23.04.2015р. оплатити 27 629 грн. 68 коп.

Заперечення відповідача не приймаються судом по вказаним вище підставам.

Судовий збір покладається на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 22, 44 – 49, 82 – 85, 121 ГПК України, суд –

 

 В И Р І Ш И В:

 

Позов задовольнити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „АЗОВЗАГАЛЬМАШ” (м. Маріуполь Донецької області; код ЄДРПОУ __________) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Агро-Союз” (смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області; код ЄДРПОУ ____________)  основний борг в сумі 44 134 грн. 94 коп., 3 % річних в сумі 1 149 грн. 92 коп., інфляційні витрати в сумі 9 974 грн. 50 коп., розстрочивши виконання рішення суду на 2 місяця з оплатою в наступному порядку: до 23.03.2015р. оплатити 27 629 грн 68 коп., до 23.04.2015р. оплатити 27 629 грн. 68 коп.

 Стягнути з Публічного акціонерного товариства „АЗОВЗАГАЛЬМАШ” (м. Маріуполь Донецької області; код ЄДРПОУ __________) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Агро-Союз” (смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області; код ЄДРПОУ _____________)  судовий збір в сумі 1 827 грн. Надати наказ.