До уваги ТОВ Фірми „Колбіко”, м. Макіївка Донецької області, справа № 908/3595/14

                

Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Колбіко” м. Макіївка Донецької області, про стягнення 107 214 074 грн. 21 коп., суд –

 

 

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по кредиту в сумі 100 350 000 грн. на підставі кредитного договору про відкриття не відновлювальної кредитної лінії № 15-93/17-28/12 від 29.08.2012 року, заборгованість по процентам за період з 01.02.2014 року по 09.07.2014 року в сумі 6 591 429 грн. 13 коп., пеню за простроченим кредитом за період з 28.02.2014 року по 10.07.2014 року в сумі 72 821 грн. 92 коп., пеню за простроченими процентами за період з 05.03.2014 року по 10.07.2014 року в сумі 199 823 грн. 16 коп.

Позивач надав суду письмові пояснення, де зазначив наступне: позивачем були заявлені позовні вимоги про стягнення: 100 350 000 грн. заборгованості за кредитом; 6 591 429 грн. 13 коп. заборгованості за процентами, нарахованими за період з 01.02.2014р. по 09.07.2014р.; 72 821 грн. 92 коп. пені за простроченим кредитом за період з 28.02.2014р.   по 10.07.2014р.; 199 823 грн. 16 коп. пені за простроченими процентами за період з 05.03.2014р. по 10.07.2014р., а всього - 107 214 074 (сто сім мільйонів двісті чотирнадцять тисяч сімдесят чотири) грн. 21 коп. Проте, 02 вересня 2014р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до статті 2 якого на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року юридичним особам, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Кабінет Міністрів України 30.10.2014р. прийняв розпорядження № 1053, яким затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, пунктом 19 якого передбачено місто Макіївка, де зареєстровано відповідача. З огляду на це, пеня, яка заявлена початково в позові підлягає перерахунку, з урахуванням такого. Так, відповідно до Преамбули зазначеного вище Закону «період проведення антитерористичної операції» - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Пунктом 3 Указу визначено, що цей Указ набирає чинності з дня його опублікування. Зазначений Указ Президента було опубліковано в Офіційному віснику Президента України, 2014, № 14 (14.04.2014), а тому набув чинності з 14 квітня 2014р. Отже, пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ розраховується залежно від простроченої суми платежу за період з дня виникнення прострочки, але до 14 квітня 2014р. (по 13 квітня 2014р. включно). Облікова ставка НБУ за спірний період по 15 квітня 2014р. складає: з 13.08.2013р. - 6,5% Постанова НБУ № 315 від 09.08.2013р Пеня за проточку сплати тіла кредиту (заборгованості за наданим кредитом). Пеня за березень 2014р. (період з 01.03.14р. по 31.03.14р.) Згідно графіку погашення кредиту, визначеного договором, перша прострочена сума 400 000 грн. мала бути сплачена 28 лютого 2014р., наступна сума 400 000 грн. - 31 березня 2014р. Тобто прострочений період по сплаті першої суми тіла кредиту 400 000 грн. становить: 01 березня 2014р. - по 31 березня 2014р. (включно), тобто 31 день. Таким чином, пеня за березень 2014р. (за порушення строку сплати суми 400 000 грн. в строк, визначений графіком, як «28 лютого» по «30 березня 2014р.» складає: 400 000 грн. : 365 х 2 х 6,5% х 31 дн. = 4 416 грн. 44 коп. (як зазначено в розрахунку). Пеня за квітень 2014р. (за період з 01.04.2014р. по 13.04.14р.). Згідно графіку погашення кредиту, визначеного договором, друга прострочена сума 400 000 грн. мала бути сплачена 31 березня 2014р., наступна сума 400 000 грн. - 30 квітня 2014р. Тобто прострочений період по сплаті другої суми 400 000 грн. становить 01 квітня 2014р. - по 13 квітня 2014р. (включно). База нарахування пені (сума боргу на яку нараховується пеня) складає 800 000 грн.
(400 000 грн. + 400 000 грн. за прострочення сплати 2-х траншів по кредиту: 28 лютого та 31 березня 2014р.). 800 000 грн. : 365 х 2 х 6,5% х 13 дн. - 3 704 грн.1 коп. Всього пеня за порушення строку повернення кредиту за спірний період складає 8 120 грн. 54 коп. Пеня за порушення строків сплати процентів. Порядок сплати процентів визначений пунктом 3.2. Кредитного договору в редакції договору про внесення змін від 15 липня 2013р. до договору. Так, сторони встановили, що зобов'язання по сплаті процентів не вважаються простроченими до 5-го (п’ятого) числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів. Таким чином, пеня за порушення строку сплати процентів розраховується з 05-го числа наступного місяця. Перший період, за який нараховується пеня за несплату процентів - за несплату процентів, нарахованих за період за лютий 2014р. (з 01.02.2014р. по 28.02.2014р.) Вказані проценти підлягали сплаті до 05.03.2014р. Тобто пеня розраховується за період з 05.03.2014р. по 04.04.2014р. (31 день) за несплату суми процентів в розмірі 1 154 810 грн. 96 коп. Пеня за цей період складає: 1 154 810 грн. 96 коп. : 365 х 31 день х 13% =12 750 грн. 38 коп. Наступний період, за який обраховується пеня - за несплату процентів, нарахованих за березень 2014р. Проценти за березень 2014р. в сумі 1 281 587,67 грн. підлягали сплаті до 05 квітня 2014р., а загалом - за лютий 2014р. та березень 2014р. сума в розмірі 2 436 398 грн. 63 коп. 10 квітня 2014р. надійшла сума в розмірі 2 081 грн. 83 коп. в рахунок погашення процентів. Тому пеня нараховується наступним чином: за період з 05.04.2014р. по 10.04.2014р. - тобто 5 днів на суму процентів в розмірі 2 436 398 грн. 63 коп., нарахованих за березень 2014р. - квітень 2014р.: 2436 398 грн. 63 коп. : 365 х 5 днів х 13% = 4 338 грн. 79 коп. та за період з 10.04.2014р. по 13.04.2014р. (тобто 4 дні) на суму процентів 2 434 316 грн. 80 коп., що складає: 2 434 316 грн. 80 коп.: 365 х 4 х 13% = 3 468 грн. 06 грн. Отже, пеня за несплату процентів, нарахованих за березень 2014р. складає: 7 806 грн. 85 коп. Таким чином, сума пені за несплату процентівза кредитом за період з 05.03.2014р. по 13.04.2014р. з урахуванням вказаного вище закону складає 20 557 грн. 23 коп.( = 12 750 грн. 38 коп. + 7 806 грн. 85 коп.) а всього пеня за прострочення сплати тіла кредиту та процентів має складати суму 28 677 грн. 77 коп. В зв'язку з тим, що представник згідно повноважень, наданих довіреністю, не має права зменшувати розмір позовних вимог, прошу суд самостійно застосувати приписи Закону України № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Позивач надав суду заперечення на відзив відповідача №39-1/2064-6 від 21.11.2014р., де зазначив наступне: відповідачем був наданий відзив на позов, в якому відповідач, заперечуючи проти позову, просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на таке: порушення умов кредитного договору пов'язано з обставинами непереборної сили, що підтверджується наданим Висновком від 03.07.2014р. Донецької Торгово-промислової палати України, який, на думку відповідача, підтверджує настання обставин непереборної сили; для стягнення всієї суми заборгованості немає підстав, з тих підстав, що стягнення всієї суми боргу є відповідальністю, яку не може нести відповідач з обставин непереборної сили; стягнення процентів за ставкою 24% є «підвищеним розміром процентів», які можуть стягуватись після вимоги банку, яку, як стверджує відповідач, він не отримував. Позивач вважає такі доводи відповідача безпідставними з огляду на таке: Щодо доводів відповідача про наявність висновку Донецької ТПП про настання обставин непереборної сили. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Вважаємо, що висновок Донецької Торгово-промислової палати від 03.07.2014р. не може бути прийнятий судом як доказ неможливості виконання зобов’язань з таких підстав. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Отже, по-перше відповідач надав неналежний доказ - так званий «Висновок Донецької ТПП», а не сертифікат ТПП, як то передбачено Законом. По-друге, відповідно до змісту ст. 10 вказаного Закону відповідач може бути звільнений частково лише від відповідальності, а не від обов'язку виконання зобов'язання. Отже, настання обставин, на які посилається відповідач не є підставою для звільнення останнього від обов'язку виконувати зобов'язання за договором. По-третє. Кредитним договором взагалі не передбачено такої умови, як обставини непереборної сили, яка звільняє від відповідальності чи виконання зобов'язань за кредитним договором. По-четверте. Висновок Донецької ТПП не містить беззаперечного висновку, що настала обставина непереборної сили саме за кредитним договором, укладеним з позивачем, яка звільняє від відповідальності, а вказує на те, що існують обставини непереборної сили. В резолютивній частині вказано, що невиконання умов договору мало місце «в період дії антитерористичної операції на території Донецької області». По-п’яте. Висновок Донецької ТПП про настання форс-мажору не є допустимим та належним доказом, оскільки станом на 03.07.2014р. ТПП не була уповноважена на видачу таких висновків. Так, відповідно до ст. 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», ТПП України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників). Тобто, право надавати висновки щодо неможливості виконання умов кредитних договорів ТПП повноваженнями наділена не була. Право надавати сертифікати щодо форс-мажорних обставин виникло у ТПП лише після внесення змін до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» з 02.09.2014р. Отже, видача висновків про настання зазначених обставин непереборної сили не входило до компетенції ТПП України станом на день видачі такого висновку (03.08.2014р.), а тому не є належним доказом по справі. Крім того, необхідно зважати на таке. Сам висновок Донецької ТПП також не відповідає внутрішнім правилам складання такого висновку. Згідно правила, викладеного в п. 6.1. Регламенту ТПП «Засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)» (Затверджене Рішенням Президії ТПП України від 15 липня 2014 р. № 40(3)) підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов’язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв’язку між обставиною та неможливістю виконання зобов'язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо). Пунктом 6.12 зазначеного Регламенту передбачено вимоги до сертифікату. Так, Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) видається заявнику на бланку Торгово - промислової палати України/регіональної торгово - промислової палати. В сертифікаті вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов’язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин. Так, наданий Висновок Донецької ТПП не містить аналізу кредитного договору, строків зобов’язань, що настали, висновку щодо наявність причинно - наслідкового зв’язку між подіями та неможливістю виконання зобов'язань в лютому, березні, квітні 2014 року, а тому такий висновок не може братись судом в якості належного доказу. При цьому події, які зазначені у Висновку ТПП від 03.07.2014р. та мали місце на території м. Донецька, ніяким чином не пов'язані з умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів. У відповідності до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Також, відповідно до ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Як зазначено вище, кредитний договір не містить такої умови, як «обставини непереборної сили». Виконання зобов’язання, як погашення кредиту грошовими коштами за кредитним договором не ставиться в залежність від реалізації виготовленої продукції відповідачем на території Донецької області, на якій проводиться АТО. Предметом кредитного договору є погашення кредиту та сплата процентів грошовими коштами, а не реалізація виробів відповідачем. Тому такі обставини не можуть бути підставами для звільнення боржника від відповідальності, а лише можуть бути розглянуті як обставини, які зменшують його відповідальність. Крім того, доводи про неможливість роботи, закриття банків у лютому-квітні спростовуються тим, що часткова сплата відсотків була здійснена відповідачем 10.04.2014р. (про що є відповідний доказ про сплату процентів в матеріалах справи) тобто в період, який відповідач нібито не міг виконувати свої зобов'язання за кредитним договором. Отже, фактичні обставини справи та докази спростовують доводи відповідача про неможливість виконання зобов’язань. Підставою звільнення від відповідальності, зокрема пені, Закон «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» зазначає, є певний час та на певній території, яка визначена Кабінетом Міністрів України. Таким часом є, зокрема, час після 13.04.2014р., тобто дати набрання чинності Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014». Всі події, що мали місце в Донецьку протягом лютого 2014 - квітня 2014рр. та відображались в новинах ТСН до цієї дати не є підставою для звільнення від  відповідальності, оскільки не передбачені кредитним договором та не перебувають в безпосередньому причинному зв’язку з погашенням кредиту. Що стосується доводів відповідача про неправомірність нарахування процентів в розмірі 24%, їх співвідношення з пунктом 5.6 кредитного договору. Твердження відповідача про те, що проценти в розмірі 24% є «підвищеними процентами» та не можуть нараховуватись, оскільки це - відповідальність, а позивач не надсилав вимогу боржнику - не відповідають умовам договору та фактичним обставинам справи. Так, як вже зазначалось в раніше наданих поясненнях, пунктом 3.2 кредитного договору (в ред. договору про внесення змін від 15.07.2013р.) встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються позивачем, виходячи із ставки 24% річних. Починаючи з 15 липня 2013р. процентна ставка встановлюється в розмірі 15% річних терміном по 14 липня 2014р. Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів. Договором про внесення змін та доповнень № 15-93/17-28/12/2 від 18.03.2013р. сторони виклали пункт 3.3 кредитного договору в наступній редакції: «У випадку порушення Позичальником графіку повернення кредиту та/або строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту, встановленого п. 2.2. цього договору, Позичальник надалі сплачує з відповідної календарної дати, яка визначена у договорі, як дата виконання зобов'язання до дати виконання такого зобов’язання проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 24% річних порядок нарахування та сплата яких встановлюється згідно п. 3.2 цього договору». Тобто, виходячи з умов цього пункту договору, в разі порушення умов кредитного договору, з кінцевої дати погашення чергової частини кредиту (тобто з останньої дати місяця) починає застосовуватись ставка 24%. В пункт 3.3 кредитного договору зміни в подальшому не вносились. Поняття «проценти за неправомірне користування кредитом» визначені пунктом 1.5 кредитного договору (терміни, що застосовуються в цьому договорі). Так, згідно з приписами цього пункту кредитного договору (1.5.) «Проценти за неправомірне користування кредитом» - це плата, яка встановлюється позивачем за користування кредитом після настання строку його погашення, а також при порушенні строку сплати нарахованих процентів, та сплачується позичальником у розмірі та строки, передбачені цим договором. Тобто, 24% річних - це не «підвищений розмір процентів», як зазначає відповідач, а саме проценти за неправомірне користування кредитом, які нараховуються в такому розмірі незалежно від направлення вимоги банком. Підставою застосування такого розміру є факт порушення строків погашення кредиту. «Підвищений розмір процентів», про які йдеться в пункті 5.6 кредитного договору є відповідальністю та застосовуються виключно за бажанням позивача. Зокрема, такі проценти застосовуються у випадках, визначених пунктом 4.2.3 кредитного договору (наприклад, при ненаданні відповідачем позивачу визначеної інформації чи документів). Крім того, позивач направляв дві вимоги, про що зазначено в позові, вказуючи про необхідність сплатити проценти та надані відповідні докази в якості додатку. Як зазначив Вищий господарський суд України в оглядовому листі від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» ухилення боржника від одержання на підприємстві зв’язку листа, що містив вимогу про виконання грошового зобов’язання (відмова від його прийняття, нез’явлення на зазначене підприємство після одержання повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа), не дає підстав вважати вимогу непред’явленою. Тому у відповідача немає підстав стверджувати про безпідставність нарахування боржнику процентів в розмірі 24% річних. Що стосується дострокового стягнення всієї суми боргу. Відповідач, заперечуючи проти стягнення з нього всієї суми боргу, вказує, що передбачене право позивача вимагати всю суму заборгованості в порядку ст. 1050 ЦК України є відповідальністю, яка не може бути до нього застосована через проведення АТО. Проте, такі доводи відповідача є надуманими та безпідставними. Так, вказаним Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено лише звільнення боржників від стягнення пені та штрафних санкцій, а не від сплати суми заборгованості за кредитом. Крім того, ані кредитний договір, ані ст. 1050 Цивільного кодексу України не передбачає того, що сплата всієї суми кредиту є відповідальністю. Так, відповідальність відповідача передбачена розділом 5 кредитного договору та право банку вимагати сплати всієї суми визначено в іншому розділі кредитного договору. До того ж, порушення умов виконання зобов'язань за кредитним договором з боку відповідача мало місце до набрання чинності Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014», а саме порушення сплати чергової частини платежу в сумі 400 000 грн. з 01 березня 2014р. та 400 000 грн. з 01.04.2014р., що вже надало право позивачу вимагати сплати всієї суми заборгованості станом на день офіційного початку антитерористичної операції в Донецькій області. Як зазначено вище, наявність обставин (навіть при наявності сертифікату чи висновку ТПП) не звільняє сторону від обов'язку виконання зобов'язань за кредитним договором. До того ж необхідно врахувати таке. Позов заявлено про стягнення заборгованості, яка склалась станом на 10.07.2014р. Станом на день розгляду цієї справи сума простроченої заборгованості збільшилась. Відповідно до. 2.2. кредитного договору (в редакції договору від 15.07.2013р. про внесення змін) графік погашення заборгованості є таким: Дата погашення кредиту – 31 січня 2014р., сума погашення – 400 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 лютого 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 100 350 000 грн.; Дата погашення кредиту – 28 лютого 2014р., сума погашення – 400 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 березня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 99 950 000 грн.; Дата погашення кредиту – 31 березня 2014р., сума погашення – 400 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 квітня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 99 550 000 грн.; Дата погашення кредиту – 30 квітня 2014р., сума погашення – 400 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 травня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 99 150 000 грн.; Дата погашення кредиту – 31 травня 2014р., сума погашення – 400 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 червня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 98 750 000 грн.; Дата погашення кредиту – 30 червня 2014р., сума погашення – 1 000 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 липня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 97 750 000 грн.; Дата погашення кредиту – 31 липня 2014р., сума погашення – 1 000 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 серпня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 96 750 000 грн.; Дата погашення кредиту – 31 серпня 2014р., сума погашення – 1 000 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 вересня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 95 750 000 грн.; Дата погашення кредиту – 30 вересня 2014р., сума погашення – 1 000 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 жовтня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 94 750 000 грн.; Дата погашення кредиту – 31 жовтня 2014р., сума погашення – 1 000 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 листопада 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 94 750 000 грн. Тому, станом на день розгляду справи прострочена сплата таких сум по тілу кредиту складає: за лютий 2014р, прострочена сплата суми в розмірі 400 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.03.2014р.), березень 2014р. - 400 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.04.2014р.), квітень 2014р. - 400 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.05.2014р.), травень 2014р. - 400 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.06.2014р.), червень 2014р. - 1 000 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.07.2014р.), липень 2014р. - 1 000 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.08.2014р.; серпень 2014р. - 1 000 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.09.2014р.), вересень 2014р. - 1 000 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.10.2014р.); жовтень 2014р. - 1 000 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.11.2014р.). Отже, за період лютий 2014р. - жовтень 2014р. станом на день розгляду цього позову прострочена заборгованість за кредитом складає 6 200 000 грн. При цьому загальна сума заборгованості за кредитом складає 100 350 000 грн. На підставі викладеного, вважає доводи відповідача, викладені у відзиві безпідставними, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Позивач надав суду письмові пояснення від 01.12.2014р., де вказав наступне: щодо обліку заборгованості: згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 280 введено такі рахунки обліку заборгованості: 2063 А «Довгострокові кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання»; 2067 А «Прострочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання». 2068     А «Нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання; 2069 А «Прострочені нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання». Щодо обліку основної суми заборгованості: так, випискою по рахунку № 20631351748162 (валюта 980 - гривня) підтверджено видачу кредиту 31.08.2012р. в сумі 108 550 000 грн. (графа дебетовий оборот). Погашення кредиту відображається в графі «кредитовий оборот» з відповідним призначенням платежу. На рахунку № 20637000000033 (валюта 980 - грн.) відображено облік строкової заборгованості відповідача станом на 15.05.2014р., яка складає 99 150 000 грн. (в графі «залишок на вечір»). При цьому в графі «Кредитовий оборот» вказані суми погашення боргу та суми простроченого кредиту, а призначення платежу - у графі «призначення платежу». По рахунку № 206730000000064 відображена прострочена заборгованість станом на 15.05.2014р. в сумі 1 200 000 грн. (в графі «залишок на вечір»). Ці суми кореспондуються з розрахунком заборгованості, наданого до позову. Проте, слід враховувати, що виписка формувалась станом на 15 травня 2014р., тому на прострочку в даному випадку винесена заборгованість в сумі 1 200 000 грн., яка станом на 10 липня 2014р. (дата заявлена в позові) складає 2 600 000 грн., а на час розгляду справи вже складає 6 200 000 грн. Добуток сум простроченої заборгованості та строкової заборгованості разом складає 100 350 000 грн. При цьому невідображення операцій в обліку простроченої заборгованості сум станом на листопад 2014р. не впливає на суму позовних вимог, оскільки при розгляді справи первинне значення має кредитний договір, графік погашення кредиту, умови дострокового погашення та первинні документи, що підтверджують видачу кредиту. Тому, при розгляді спору, необхідно враховувати перш за все, умови кредитного договору в частині графіку погашення. Що стосується процентів, то їх розмір визначений договором та їх нарахування є зобов'язанням, похідним від основного та детально зазначено в розрахунку. При цьому, відображення в бухгалтерському обліку не впливає на їх розрахунок, оскільки первинним є умови кредитного договору. Спірним періодом нарахування процентів є період з березня 2014р. Облік нарахованих та прострочених процентів по відповідачу здійснюється на рахунку № 20697000000233. В графі «дебетовий оборот» вказано суми нарахованих процентів, в графі -«кредитовий оборот» вказано суми сплати. Так, суми нарахованих процентів у виписці про рух коштів показані станом на травень 2014р. Зокрема, на 05.03.2014р. сума процентів по строковому кредиту склала 1 154 547 грн. 95 коп., а всього з урахуванням суми процентів по простроченому кредиту в сумі 263 грн. 01 коп. склала 1154 810 грн. 96 коп. (що також відображено в розрахунку заборгованості); 07 квітня 2014р. дебетовий оборот (нараховані проценти) склали 1 281 587 грн. 67 коп., що відображено у виписці по рахунку 20697000000233; з них - 1 273 171 грн. 23 коп. - строкові проценти; 8 416 грн. 44 коп. - прострочені проценти (за ставкою 24%); 05.05.2014р. дебетовий оборот (нараховані проценти), згідно виписки складають 1 243 208 грн. 22 коп.; з них - 1 227 164 грн. 38 коп. - проценти по строковому кредиту, 16 043 грн. 84 коп. - проценти за ставкою 24%. 10 квітня 2014р. позичальник частково сплатив проценти в сумі 2 081 грн. 83 коп., що відображено в розрахунку та у виписці. Тому, проценти за квітень 2014р. складають 1 241 126 грн. 39 коп. Щодо альтернативного нарахування процентів за ставкою 19% річних, позивач повідомляє наступне: пунктом 3.2 кредитного договору (в ред. договору про внесення змін від 15.07.2013р.) встановлено, що проценти за користування Кредитом нараховуються Банком, виходячи із ставки 24% річних. Починаючи з 15 липня 2013р. процентна ставка встановлюється в розмірі 15% річних терміном по 14 липня 2014р. Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів. При розрахунку процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод «факт/факт», виходячи із фактичної кількості днів у місяці тау році. Договором про внесення змін та доповнень № 15-93/17-28/12/2 від 18.03.2013р. сторони виклали пункт 3.3 кредитного договору в наступній редакції: «У випадку порушення відповідачем графіку повернення кредиту та/або строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту, встановленого п. 2.2 цього договору, відповідач надалі сплачує з відповідної календарної дати, яка визначена у договорі, як дата виконання зобов’язання до дати виконання такого зобов’язання проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 24% річних порядок нарахування та сплата яких встановлюється згідно п. 3.2 цього договору». Отже, проценти за користування кредитом розраховуються за формулою: Сума процентів = сума кредиту (поточного або простроченого кредиту) / 365 х процента ставка х кількість днів. Як вказано вище та зазначено в позові, сума боргу за кредитом складає 100 350 000 грн. Отже, якщо не дотримуватись умови договору щодо нарахування 24% річних на прострочену суму заборгованості (як то визначено пунктом 3.3 кредитного договору), а обраховувати проценти за ставкою 15%, то сума процентів за спірний період з 01.02.2014р. по 10.07.2014р. (159 днів) заставкою 15% складатиме: 100 350 000,00 грн.: 365 х 15% х 159 днів = 6 557 116 грн. 44 коп. Проте вважає позивач, правильною сумою процентів є сума, вказана в позовній заяві (розрахована за ставкою 24% та 15%), яку позивач просить задовольнити.

Позивач надав письмові пояснення щодо обліку заборгованості та нарахування процентів за ставкою 15% (т. 2, а. с. 64), де зазначив наступне: щодо обліку заборгованості: згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 280 введено такі рахунки обліку заборгованості: 2063 А «Довгострокові кредити в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання»; 2067 А «Прострочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що надані суб’єктам господарювання»; 2068А «Нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб’єктам господарювання; 2069А «Прострочені нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання». Стосовно обліку основної суми заборгованості: випискою по рахунку № 20631351748162 (валюта 980 - гривня) підтверджено видачу кредиту 31.08.2012р. в сумі 108 550 000 грн. (графа дебетовий оборот). Погашення кредиту відображається в графі «кредитовий оборот» з відповідним призначенням платежу. На рахунку № 20637000000033 (валюта 980 - грн.) відображено облік строкової заборгованості відповідача станом на 15.05.2014р., яка складає 99 150 000 грн. (в графі «залишок на вечір»). При цьому в графі «Кредитовий оборот» вказані суми погашення боргу та суми простроченого кредиту, а призначення платежу - у графі «призначення платежу». По рахунку № 206730000000064 відображена прострочена заборгованістьстаном на 15.05.2014р. в сумі 1 200 000 грн. (в графі «залишок на вечір»). Ці суми кореспондуються з розрахунком заборгованості, наданого до позову. Проте, слід враховувати, що виписка формувалась станом на 15.05.2014р., тому на прострочку в даному випадку винесена заборгованість в сумі 1 200 000 грн.,яка станом на 10.07.2014р. (дата заявлена в позові) складає 2 600 000 грн., а на час розгляду справи вже складає 6 200 000 грн. Добуток сумпростроченої заборгованості та строкової заборгованості разом складає 100 350 000 грн. При цьому не відображення операцій в обліку простроченої заборгованості сум станом на листопад 2014р. не впливає на суму позовних вимог, оскільки при розгляді справи первинне значення має кредитний договір, графік погашення кредиту, умови дострокового погашення та первинні документи, що підтверджують видачу кредиту. Тому, при розгляді спору, необхідно враховувати перш за все, умови кредитного договору в частині графіку погашення. Що стосується процентів, то їх розмір визначений договором та їх нарахування є зобов’язанням, похідним від основного та детально зазначено в розрахунку. При цьому, відображення в бухгалтерському обліку не впливає на їх розрахунок, оскільки первинним є умови кредитного договору. Спірним періодом нарахування процентів є період з березня 2014р. Облік нарахованих та прострочених процентів по відповідачу здійснюється на рахунку № 20697000000233. В графі «дебетовий оборот» вказано суми нарахованих процентів, в графі -«кредитовий оборот» вказано суми сплати. Так, суми нарахованих процентів у виписці про рух коштів показані станом на травень 2014р. Зокрема, на 05.03.2014р. сума процентів по строковому кредиту склала 1 154 547 грн. 95 коп., а всього з урахуванням суми процентів по простроченому кредиту в сумі 263 грн. 01 коп. склала 1 154 810 грн. 96 коп.; 07.04.2014р. дебетовий оборот (нараховані проценти) склали 1 281 587 грн. 67 коп.,що відображено у виписці по рахунку 20697000000233; з них - 1 273 171 грн. 23 коп. - строкові проценти; 8  416 грн. 44 коп. - прострочені проценти (за ставкою 24%); 05.05.2014р. дебетовий оборот (нараховані проценти), згідно виписки складають 1 243 208 грн. 22 коп.; з них - 1 227 164 грн. 38 коп. - проценти по строковому кредиту, 16 043 грн. 84 коп. - проценти за ставкою 24%. 10 квітня 2014р. позичальник частково сплатив проценти в сумі 2 081 грн. 83 коп., що відображено в розрахунку та у виписці. Тому, проценти за квітень 2014р. складають 1 241 126 грн. 39 коп. Щодо альтернативного нарахування процентів за ставкою 19% річних, повідомляємо наступне. Пунктом 3.2 кредитного договору (в ред. договору про внесення змін від 15.07.2013р.) встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із ставки 24% річних. Починаючи з 15 липня 2013р. процентна ставка встановлюється в розмірі 15% річних терміном по 14 липня 2014р. Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів. При розрахунку процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод «факт/факт», виходячи із фактичної кількості днів у місяці тау році. Договором про внесення змін та доповнень № 15-93/17-28/12/2 від 18.03.2013р. сторони виклали пункт 3.3 кредитного договору в наступній редакції: «У випадку порушення відповідачем графіку повернення кредиту та/або строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту, встановленого п. 2.2 цього договору, відповідач надалі сплачує з відповідної календарної дати, яка визначена у договорі, як дата виконання зобов'язання до дати виконання такого зобов'язання проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 24% річних порядок нарахування та сплата яких встановлюється згідно п. 3.2 цього договору». Проценти за користування кредитом розраховуються за формулою: Сума процентів = сума кредиту (поточного або простроченого кредиту) / 365 х процента ставка х кількість днів. Як вказано вище та зазначено в позові, сума боргу за кредитом складає 100 350 000 грн. Отже, якщо не дотримуватись умови договору щодо нарахування 24% річних на прострочену суму заборгованості (як то визначено пунктом 3.3 кредитного договору), а обраховувати проценти за ставкою 15%, то сума процентів за спірний період з 01.02.2014р. по 10.07.2014р. (159 днів) заставкою 15% складатиме: 100 350 000,00 грн. : 365 х 15% х 159 днів = 6 557 116 грн. 44 коп. Проте вважає позивач, правильною сумою процентів є сума, вказана в позовній заяві (розрахована за ставкою 24% та 15%), яку позивач просить задовольнити.

Позивач надав суду письмові пояснення від 10.03.2015р., де вказав наступне: позовні вимоги ПАТ «Промінвестбанк» залишаються незмінними, а саме: просить стягнути з відповідача 100 350 000 грн. заборгованості за кредитом; 6 591 429,13 грн. заборгованості за процентами, нарахованими за період з 01.02.2014р. по 09.07.2014р. Також позивач просив стягнути пеню: 72 821,92 грн. пені за простроченим кредитом за період з 28.02.2014р. по 10.07.2014р.; 199 823,16 грн. пені за простроченими процентами за період з 05.03.2014р. по 10.07.2014р., а всього – 107 214 074 грн. 21 коп. 02 вересня 2014р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до статті 2 якого на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року юридичним особам, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Позивач вже надавав пояснення з приводу нарахування пені, зазначаючи, що, на думку представника ПАТ «Промінвестбанк», з урахуванням вимог вказаного Закону пеня повинна нараховуватись з дати порушення грошового зобов’язання до 13.04.2014р. і суд, керуючись п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, має право самостійно зменшити суму пені, застосувавши Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». На час розгляду справи до її зупинення судом було встановлено, що Кабінет Міністрів України 30 жовтня 2014р. прийняв розпорядження № 1053, яким затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, пунктом 19 якого передбачено місто Макіївка, де зареєстровано відповідача. Проте, дію вказаного Розпорядження КМУ № 1053 було зупинено згідно з Розпорядженням КМ № 1079-р від 05.11.2014. Однак, на цей час Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2015р. у справі № 826/18330/14 визнано нечинним Розпорядження № 1079-р від 05.11.2014 (тобто яким зупинено дію розпорядження № 1053 від 30.10.14р.). Про подання апеляційної скарги Кабінетом Міністрів України позивачу невідомо. Таким чином, наразі поруч з Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» діє Розпорядження КМУ № 1053 від 30.10.2014р., яким затверджено перелік територій, на яких здійснювалася антитерористична операція, до якої відноситься, зокрема м. Макіївка, а тому пеня має розраховуватись до 13.04.2014р. За таких обставин, правильним є нарахування пені, викладена позивачем у поясненні щодо нарахування пені: а саме, пеня підлягає зменшенню судом і підлягає стягненню в такому розмірі: за порушення строку повернення кредиту за спірний період пеня складає 8 120,54 грн.; за несплату процентів за кредитом за період з 05.03.2014р. по 13.04.2014р. з урахуванням вказаного вище закону пеня складає 20 557,23 грн. ( = 12 750,38 грн. + 7 806,85 грн. ); а всього пеня за прострочення сплати тіла кредиту та процентів має складати суму 28 677,77 грн. В зв’язку з тим, що представник згідно повноважень, наданих довіреністю, не має права зменшувати розмір позовних вимог, просить суд, керуючись ст. 83 ГПК України, самостійно застосувати приписи Закону України № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» в частині стягнення суми пені та стягнути пеню в розмірі з дотриманням вимог вказаного Закону та цих пояснень.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне: позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача в якості позичальника за кредитним договором про відкриття не відновлювальної кредитної лінії № 15-93/17-28/12 від 29.08.2012р. (далі - кредитний договір) заборгованості за кредитом в сумі 100 350 000 грн., заборгованості за нарахованими в період 01.02.2014р. - 09.07.2014р. відсотками в сумі 6 591 429 грн. 13 коп., нарахованої за період 28.02.2014 р. - 10.07.2014 р. пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 72 821 грн. 92 коп. та нарахованої за період 05.03.2014 р. - 10.07.2014 р. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 199 823 грн. 16 коп. Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, виходячи з наступного: в обґрунтування вимог про дострокове стягнення грошових коштів в сумі 100 350 000 грн. позивач посилається на норми ч. 2 ст. 1050 ЦК України та положення п. 4.3.4 кредитного договору, яким позивачу (банку) надано право вимагати від відповідача незалежно від настання строку погашення кредиту сплати в повному обсязі заборгованості за кредитом та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом та/або суми неустойки, передбачених договором, у випадку невиконання або виконання відповідачем не в повному обсязі своїх зобов'язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за надання кредиту, та/або сплати комісійної винагороди за надання кредиту, та/або інших зобов'язань по сплаті грошових коштів, передбачених договором. Як зазначає позивач, відповідачем порушено зобов'язання щодо повернення кредитних коштів згідно з графіком, визначеним п. 2.2 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 15.07.2013р.): 28.02.2014р. - 400 000 грн., 31.03.2014р. - 400 000 грн., 30.04.2014р. - 400 000 грн., 31.05.2014р. - 400 000 грн., 30.06.2014р. - 1000 000 грн., у зв'язку з чим станом на 10.07.2014 р. в останнього утворилась прострочена позичкова заборгованість в сумі 2 600 000 грн. За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ст.ст. 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом. Виходячи зі змісту наведених норм, як зазначає відповідач, дострокове виконання в повному обсязі кредитних зобов'язань фактично є заходом відповідальності, що застосовується банком до позичальника у випадку порушення останнім зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним. Проте, ч. 2 ст. 218 ГК України встановлено, що у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Отже, за змістом наведеної норми, дія непереборної сили є обставиною, що виключає господарсько-правову відповідальність суб'єкта господарювання за порушення господарського зобов’язання. Донецькою торгово-промисловою палатою наданий висновок № 1098/12.12-03 від 03.07.2014р., згідно з яким починаючи з 28.02.2014 р. невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором про відкриття не відновлювальної кредитної лінії № 15-93/17-28/12 від 29.08.2012р. зумовлено дією обставин непереборної сили, які, серед іншого, полягають у проведенні на території Донецької області антитерористичної операції та наявності озброєних зіткнень, неможливості вільного та безпечного пересування та здійснення постачань на територію Донецької області, блокування роботи органів державної влади тощо. Таким чином, в умовах дії непереборної сили, підтвердженої висновком Донецької торгово-промислової палати № 1098/12.12-03 від 03.07.2014р., невиконання відповідачем зобов’язань з повернення кредитних коштів у відповідності до графіку, визначеного п. 2.2 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 15.07.2013р.) не є господарським правопорушенням з огляду на відсутність вини боржника у неналежному виконанні зобов'язань, а тому не може бути підставою для реалізації банком повноважень, наданих ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 4.3.4 кредитного договору. Враховуючи вищевикладене, відповідач зазначає, що вимоги позивача про дострокове стягнення кредитних коштів в сумі 100 350 000 грн. не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню. Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 6 591 429 грн. 13 коп., з яких прострочена відсоткова заборгованість за період 01.02.2014р. - 30.06.2014р. складає 6 214 501 грн. 73 коп. При цьому, як вбачається з довідки-розрахунку, протягом спірного періоду частина відсотків нараховувалась за ставкою 24% річних на підставі п. 3.3 кредитного договору, як відсотки за неправомірне користування кредитом, строк повернення якого порушений: 28.02.2014р. – 263 грн. 01 коп., березень 2014р. - 8 416 грн. 44 коп., квітень 2014р. - 16 043 грн. 83 коп., травень 2014р. - 24 723 грн. 29 коп., червень 2014р. - 32 219 грн. 18 коп., 01.07.2014р.-09.07.2014р. - 15 386 грн. 30 коп. Відповідно до п. 3.2 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 15.07.2013р.), починаючи з 15.07.2013р. процентна ставка встановлюється в розмірі 15% річних терміном по 14.07.2014р. з щорічним переглядом ставки в червні місяці кожного року. Згідно з п. 3.3 кредитного договору, у випадку порушення відповідачем строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту відповідач надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом виходячи з процентної ставки 24% річних за кредитом, порядок нарахування та сплати яких встановлений п.3.2 договору. Однак, зазначає відповідач, порушення відповідачем графіку повернення кредиту протягом лютого-червня 2014р. сталося внаслідок дії обставин непереборної сили, що доводиться висновком Донецької торгово-промислової палати № 1098/12.12-03 від 03.07.2014р., а тому не може визнаватись законною підставою для застосування до відповідача санкції у вигляді нарахування відсотків за користування кредитом за підвищеною процентною ставкою 24% річних, штрафних характер якої, виходячи зі змісту п. 3.3 кредитного договору, підтверджується підставою застосування та негативними наслідками для відповідача. Крім цього, за змістом п.5.6 кредитного договору, відповідач зазначає, що застосування до нього підвищених розмірів процентних ставок є правом позивача, однак обов'язок відповідача по сплаті підвищеного розміру процентних ставок виникає після отримання письмової вимоги від позивача. Проте, передбаченої вищевказаним пунктом договору вимоги позивача про сплату процентів за користування кредитом, виходячи з підвищеної процентної ставки 24% річних, відповідачем не отримувалися, а відтак застосування банком підвищеної процентної ставки протягом спірного періоду 28.02.2014р. - 09.07.2014р. не відповідає нормам п. 5.6 кредитного договору та є безпідставним. Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції: нараховану за період 28.02.2014р. - 10.07.2014р. пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 72 821 грн. 92 коп. та нараховану за період 05.03.2014р. - 10.07.2014р. пеню за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 199 823 грн. 16 коп. Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Водночас, штрафні санкції є видом господарських санкцій як правового засобу відповідальності у сфері господарювання (ч. 2 ст. 217 ГК України), а тому їх застосування має здійснюватись з визначеної законом підстави - вчинення учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання, як встановлено ч.1 ст. 218 ГК України. При цьому, за змістом ч. 2 ст. 218 ГК України, відсутність вини, у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання, зокрема внаслідок дії непереборної сили, унеможливлює притягнення суб'єкта господарювання до господарсько-правової відповідальності, в тому числі шляхом застосування до нього штрафних санкцій, як окремого її виду. Крім того, статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції запроваджено мораторій на нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами з 14.04.2014р., юридичним особам ,що провадять свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилась антитерористична операція. Юридичною адресою відповідача, де він здійснює на постійній основі свою господарську діяльність, є м. Макіївка Донецької області, що увійшло до затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014р. Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (п.19). Враховуючи норми зазначеного закону та беручи до уваги, що прострочення повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним сталося внаслідок дії обставин непереборної сили, про що вже зазначалось вище, відповідач вважає, що нарахування позивачем пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 72 821 грн. 92 коп. та пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 199 823 грн. 16 коп. є незаконним. Водночас, відповідач вбачає необхідність наголосити, що наразі на території здійснення відповідачем господарської діяльності продовжуються озброєні зіткнення та артилерійські обстріли, зупинено діяльність більшості банківських установ, що дестабілізує виробничий процес та унеможливлює повноцінне функціонування підприємства відповідача, в тому числі - належне виконання зобов'язань перед контрагентами. Характер вищевказаних перепон має ознаки форс-мажорних обставин в розумінні ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та непереборної сили в розумінні ч. 2 ст. 218 ГК України, а тому неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором про відкриття не відновлювальної кредитної лінії № 15-93/17-28/12 від 29.08.2012р. заборгованості за кредитом в сумі 100 350 000 грн. не має ознак вини відповідача, відтак не може визначатись підставою для застосування передбачених законом способів судового захисту, серед яких - примусове виконання обов'язку в натурі шляхом примусового стягнення грошових коштів. З огляду на наведені обставини, відповідач вважає вимоги позивача по справі № 908/3595/14 про дострокове стягнення кредитної заборгованості, відсоткової заборгованості та неустойки у вигляді пені загальною сумою 107 214 074 грн. 21 коп. не обґрунтовано заявленими, а тому такими, що не підлягають задоволенню. У зв'язку з вищевикладеним та керуючись наведеними приписами чинного законодавства, відповідач просить суд відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення 107 214 074 грн. 21 коп.

Відповідач надав суду додаткові письмові пояснення (вих. №48/01-1 від 24.11.2014р.), де зазначив наступне: в судовому засіданні 19.11.2014 року позивач наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на нерозповсюдження на спірні правовідносини норм ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким встановлено мораторій на нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами з 14.04.2014 року. В обґрунтування наведеної правової позиції позивач посилається на зупинення дії затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014 року переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та виключає сплату відсотків за користування кредитом з основного зобов'язання, на штрафні санкції за невиконання якого розповсюджується мораторій, встановлений приписами ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Відповідач заперечує проти позиції позивача, адже актуальна невизначеність території здійснення антитерористичної операції не може розцінюватись, як законна підстава для зупинення або припинення дії норми ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» з огляду на підзаконний характер розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 року та вищий порівняно з ним пріоритет у застосуванні норм закону, що мають вищу юридичну силу. При цьому, необхідність неухильного дотримання вимог вищевказаного закону та відповідальність керівника банку за їх невиконання підкреслена в листі Національного Банку України № 18-112/64483 від 05.11.2014 року. Водночас, зупинення дії розпорядження Кабінету МіністрівУкраїни № 1053 від 30.10.2014 року призводить до створення прогалини у законодавстві, оскільки наразі є не визначеними території населених пунктів, де проводилась антитерористична операціята де провадять свою діяльність юридичні особи, на штрафні санкції за кредитними зобов’язаннями яких встановлено мораторій. Проте, зазначена прогалина у законодавстві можуть бути подолаю шляхом застосування аналогії закону. Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07.11.2014 року затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, серед яких місто Макіївка Донецької області. Проаналізувавши зміст зазначеного розпорядження у контексті рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 04.11.2014 року, введеного в дію указом Президента України № 875/2014 від 14.11.2014року, вищевказаний перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі, складений на виконання пп. б) п. 3 рішення РНБО від 04.11.2014 року, яким Кабінет Міністрів України зобов’язано вжити заходи щодо переведення державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування з окремих територій у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях на роботу в іншу місцевість. Отже, виходячи з контекстного аналізу змісту зазначених актів, включення міста Макіївка Донецької області територією яких органи державної влади не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, фактично свідчить про те, що ця територія входить до району проведення антитерористичної операції, а відтак за аналогією закону можна застосувати норми ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» до кредитних зобов’язань відповідача за кредитним договором про відкриття не відновлювальної кредитної лінії № 15-93/17-28/12 від 29.08.2012 року щодо встановлення мораторію на нарахування штрафних санкцій. Крім цього, основне зобов’язання за кредитним договором, на нарахування штрафних санкцій за невиконання якого встановлюється мораторій, включає не лише повернення кредиту, але й сплату процентів, оскільки саме ці складові визначені зобов’язанням позичальника згідно з положеннями ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України. При цьому, визнання кредитним зобов’язанням виключно зобов’язання з повернення кредиту, про що зазначив позивач з посиланням на норми Податкового кодексу України, має місце у публічно-правових відносинах між банком та фіскальними органами та не може бути застосовано у приватно - правових відносинах з позичальником в умовах іншої правової регламентації нормами чинного господарського законодавства. Разом з цим, в матеріалах справи № 908/3595/14 відсутні належні та допустимі докази наявності у нас заборгованості за кредитним договором про відкриття не відновлювальної кредитної лінії № 15-93/17-28/12 від 29.08.2012 року у заявленій до стягнення сумі: заборгованість за кредитом в сумі 100 350 000,00 грн. та заборгованість за нарахованими в період 01.02.2014 року -09.07.2014 року відсотками в сумі 6 591 429 грн. 13 коп. Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Виходячи зі змісту ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», належними доказами наявності кредитної та відсоткової заборгованості є документи первинного бухгалтерського обліку (виписки з відповідних рахунків другого класу Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України). Отже, вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття не відновлювальної кредитної лінії № 15-93/17-28/12 від 29.08.2012 року, вважає відповідач не доведені належним чином, а тому є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. З огляду на наведене, беручи до уваги викладені у відзиві від 14.11.2014р. обставини та керуючись приписами чинного законодавства, відповідач просить суд відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача  про стягнення 107 214 074 грн. 21 коп.

19.11.2014р. в господарський суд Запорізької області звернулась третя особа , що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Комаричева Тамара Олександрівна м. Макіївка, Донецька область до ПАТ „Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” м. Київ про визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства „Акціонерний промислово-інвестиційний бланк” права звертати стягнення заборгованості в сумі 107 214 074 грн. 21 коп. на майно, передане в іпотеку за договором іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя № 15-94/17-1352/12 від 29.08.2012р.

В прийняті позовної заяви Комаричевої Т.О. було відмовлено з обставин, вказаних в ухвалі суду від 20.11.2014р., яка знаходиться в матеріалах справи (т. 2, а. с. 27-29).

Відповідач надавав суду клопотання, в якому зазначив наступне: серед іншого, позивачем заявлено до стягнення заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 6 591 429 грн. 13 коп., з яких прострочена відсоткова заборгованість за період 01.02.2014 року - 30.06.2014 року складає б 214 501 грн. 73 коп. При цьому, як вбачається з довідки-розрахунку, протягом спірного періоду частина відсотків нараховувалась за ставкою 24% річних на підставі п. 3.3 кредитного договору як відсотки за неправомірне користування кредитом, строк повернення якого порушений: 28.02.2014 року – 263 грн. 01 коп., березень 2014 року - 8 416 грн. 44 коп., квітень 2014 року - 16 043 грн. 83 коп., травень 2014 року - 24 723 грн. 29 коп., червень 2014 року - 32 219 грн. 18 коп., 01.07.2014 року - 09.07.2014 року - 15 386 грн. 30 коп. Відповідно до п. 3.2 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень від 15.07.2013 року), починаючи з 15.07.2013 року процентна ставка встановлюється в розмірі 15% річних терміном по 14.07.2014 року з щорічним переглядом ставки в червні місяці кожного року, Згідно з п. 3.3 кредитного договору у випадку порушення позичальником строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом виходячи з процентної ставки 24% річних за кредитом, порядок нарахування та сплати яких встановлений п. 3.2 цього договору. Проте, порушення відповідачем графіку повернення кредиту протягом лютого-червня 2014 року сталося внаслідок дії обставин непереборної сили, що доводиться висновком Донецької торгово-промислової палати № 1098/12.12-03 від 03.07.2014 року, а тому не може визнаватись законною підставою для застосування до відповідача санкції у вигляді нарахування відсотків за користування кредитом за підвищеною процентною ставкою 24% річних, штрафних характер якої, виходячи зі змісту п. 3.3 кредитного договору, підтверджується підставою застосування та негативними наслідками для відповідача. Крім цього, за змістом п. 5.6 кредитного договору, застосування до відповідача підвищених розмірів процентних ставок є правом позивача, однак обов'язок відповідача по сплаті підвищеного розміру процентних ставок виникає після отримання письмової вимоги позивача. Однак, передбаченої вищевказаним пунктом договору вимоги позивача про сплату процентів за користування кредитом, виходячи з підвищеної процентної ставки 24% річних, відповідачем не отримувалось, а відтак застосування позивачем підвищеної процентної ставки протягом спірного періоду 28.02.2014 року - 09.07.2014 року не відповідає нормам п. 5.6 кредитного договору та є безпідставним. У відповідності до умов п. 3.2 кредитного договору, сума відсотків за користування кредитом у лютому 2014 рокускладає 1 154 712 грн. 33 коп., у березні 2014 року – 1 278 431 грн. 51 коп., у квітні 2014 року – 1 237 191 грн. 78 коп., у травні 2014 рейсу - 1 278 431 грн. 51 коп., у червні 2014 року - 1 237 191 грн. 78 коп., за дев’ять днів червня 2014 року - 371 157 грн. 53 коп. За приписами п. 5 ст. 54 ГПК України, позовна заява має містити обґрунтований розрахунок суми, що стягується. Крім того, як зазначалось нами в поясненнях від 24.11.2014 року, в матеріалах справи відсутні належні докази наявності у нас заборгованості за кредитним договором про відкриття не відновлювальної кредитної лінії № 15-93/17-28/12 від 29.08.2012 року. У зв'язку з вищевикладеним та керуючись наведеними приписами чинного законодавства, відповідач просить суд: витребувати у позивача розрахунок заборгованості за відсотками, зроблений відповідності до норм п. 3.2 кредитного договору № 15-93/17-28/12 від 29.08.2012 року, виходячи з відсоткової ставки 19% річних; витребувати у позивача документи   первинного бухгалтерського обліку (виписки з відповідних рахунків другого класу Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України), які підтверджують заявлену до стягнення у відповідності до умов кредитного договору №15-93/17-28/12 від 29.08.2012 року суму заборгованості за кредитом та відсотками.

Клопотання відповідача було задоволено судом ухвалою суду від 08.12.2014р.

В матеріалах справи містяться Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців № 19383924 від 02.10.2014 року та копія Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців № 19400378 від 06.10.2014 року, згідно яких Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма „Колбіко” знаходиться за адресою: -------------, м. Макіївка Донецької області, ---------.

Позовна заява з додатками позивачем направлялась відповідачу саме за цією адресою.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв’язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв’язку „Укрпошта” щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. 

Ухвала суду про порушення провадження у справі від 26.09.2014 року та про відкладення розгляду справи від 20.10.2014 року, 05.11.2014 року, 19.11.2014 року, направлялись відповідачу саме за цією адресою, що підтверджується вихідними реєстраційними номерами, які зазначені на зворотній стороні ухвал, виписками з журналу реєстрації вихідних документів та реєстром на відправлення кореспонденції, копії яких залучені до матеріалів справи.

Станом на день прийняття рішення поштове відділення не повернуло суду примірники ухвал від 26.09.2014р. та 20.10.2014р., 05.11.2014р., 19.11.2014р., які направлялись відповідачу.

Крім того, текст ухвал від 26.09.2014р. та 20.10.2014р. був переданий відповідачу факсимільним зв’язком, про що свідчать відповідні звіти про відправлення факсу від 26.09.2014р. та 21.10.2014р.

Однак, листами вих. № 04-16-1682 від 01.12.2014р. та № 04-16-83 від 20.01.2015 року Запорізька дирекція УДППЗ „Укрпошта” повідомила про припинення приймання поштових відправлень на /з територію (ї) Донецької та Луганської областей, у т.ч. до м. Макіївка.

З огляду на вказане, у господарського суду була відсутня можливість подальшого направлення ухвал суду від 01.12.2014р., 02.12.2014р., 04.03.2015р. відповідачу на адресу: ---------, м. Макіївка Донецької області, -----------, про що складено відповідні акти від 02.12.2014р. (щодо двох ухвал) та 04.03.2015р.

Додатково, текст ухвали суду від 04.03.2015 р. був розміщений на офіційному сайті господарського суду Запорізької області, про що свідчать відповідні копії витягів з сайту.

Крім того, текст ухвал суду від 26.09.2014р., 20.10.2014р., 05.11.2014р., 19.11.2014р., 01.12.2014р., 02.12.2014р. та 04.03.2015р. був направлений відповідачу на адресу його електронної пошти, про що свідчать відповідні відмітки про відправлення на самих ухвалах за вих. №  06-05/305 від 26.09.2014р., № 06-05/354 від 21.10.2014р., вих. 06-05/387 від 05.11.2014р., вих. № 06-05/429 від 20.11.2014р., вих. № 06-09/478 від 02.12.2014р., № 06-05/0478 від 02.12.2014р., копії з Журналу реєстрації вихідної кореспонденції електронною поштою та Витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції електронною поштою № 06-05/649 від 04.03.2015р.

Також, про призначення судового засідання на 12.03.2015 року об 11 годині 00 хвилин відповідач був повідомлений відповідною телефонограмою, про що свідчить витяг з журналу реєстрації телефонограм та факсограм № 02-17/40 від 04.03.2015р.

Про обізнаність щодо даного спору зі сторони відповідача свідчать також наявні в матеріалах справи відзив, клопотання про відкладення розгляду справи, представники відповідача були присутні в судових засіданнях 19.11.2014р., 01.12.2014р.     

Відповідач, повідомлений про місце, день та час розгляду справи, в порядку, передбаченому ГПК України, в судове засідання 12.03.2015р. не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи не надав.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документі не надані.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача ( в судових засіданнях 19.11.2014р., 01.12.2014р.), суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:  

29.08.2012 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір про відкриття не відновлювальної кредитної лінії № 15-93/17-28/12, з договорами про внесення змін (надалі - договір).

За умовами п. 2.1 договору, позивач (банк за договором) за умови наявності власних кредитних ресурсів надає відповідачу (позичальнику за договором) кредит в грошовій формі шляхом відкриття не відновлювальної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 108 550 000 грн. (ліміт кредитної лінії за договором), а відповідач зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти, та виконувати інші обов’язки, що витікають зі змісту цього договору, і повністю погасити свої боргові зобов’язання у терміни (строки) , встановлені цим договором.

Відповідач звернувся до позивача із заявою вих.. № 35/05-1 від 31.08.2012 року, в якій просив надати кредитні кошти в сумі 108 550 000 грн., згідно умов договору, із строком погашення – 30.12.2016 року, із процентною ставкою 14,23 % (ар. с. 39, т. 1).

31.08.2012 року позивачем було видане розпорядження № 2460, згідно якого відповідачу були виділені кредитні кошти в сумі 108 550 000 грн. з процентною ставкою 14,23 % з датою погашення – 30.12.2016 року (ар. с. 40, т. 1). 

Того ж дня – 31.08.2012 року позивачем було перерахована на рахунок відповідач грошові кошти в сумі 108 550 000 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 2460 (ар. с. 41, т. 1).

08.02.2013 року сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору (надалі – договір про зміни від 08.02.2013 року, ар. с. 29, т. 1).

Вказаним договором про зміни від 08.02.2013 року сторони змінили частину слів та цифр по тексту договору.

18.03.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про внесення змін та доповнень до договору, яким сторони змінили редакції деяких пунктів договору та доповнили його новими пунктами (надалі – договір про зміни від 18.03.2013р., ар. с. 30, 31, т. 1).

26.04.2013 року сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору, яким сторони знову змінили редакцію п. 2.2 договору (надалі – договір про зімни від 26.04.2013р., ар. с. 32, 33, т. 1).

15.07.2013 року позивачем та відповідачем був укладений договір про внесення змін та доповнень до договору, яким вони змінили редакції деяких пунктів договору та доповнили його новими пунктами (надалі – договір про зміни від 15.07.2013р., ар. с. 34 – 36, т. 1).

05.12.2013 року сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до договору, яким сторони зімни та доповнили ряд пунктів договору (надалі – договір про зміни від 05.12.2013р., ар. с. 37, т. 1).

31.01.2014 року позивачем та відповідачем був укладений договір про внесення змін та доповнень до договору, яким було змінено редакцію деяких пунктів договору (надалі – договір про зімни від 31.01.2014р., ар. с. 38, т. 1).

Відповідно до п. 2.2 договору, в редакції договору про зміни від 15.07.2013 року, була погоджена дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредиту сум – не пізніше 30.12.2016 року, або протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги позивача про повернення кредиту та сплату процентів у випадках, вказаних в п. 4.3 договору.

Також, у зазначеному п. 2.2 договору , в редакції договору про зміни від 15.07.2013 року, сторонами було визначено, що повернення кредиту повинно здійснюватися відповідачем частинами, згідно погодженого сторонами у цьому пункті договору графіку. При цьому, у разі, якщо встановлена договором дата (останній день строку) погашення кредиту або його частини припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то відповідач здійснює погашення кредиту або його частини, передбаченої графіком погашення кредиту, не пізніше останнього робочого дня, що передує вихідному, святковому або неробочому дню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним   договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно п. 3.2 договору, в редакції договору про зімни від 15.07.2013 року, проценти за користування кредитом нараховуються позивачем, виходячи із встановленої позивачем ставки у розмірі 24 (двадцять чотири) проценти річних у національній валюті. Починаючи з 15 липня 2013 року процентна ставка встановлюється у розмірі 15 % річних терміном по 14 липня 2014 року з щорічним переглядом ставки в червні місяці кожного року. В разі, якщо процентна ставка за користування кредитом не переглянута з будь-яких обставин (причин), в тому числі з відмови відповідача від перегляду ставки, та сторони не уклали відповідний договір про внесення змін до договору, процентна ставка встановлюється в розмірі 24 (двадцять чотири) % річних. На період з 01.07.2013 року по 14.07.2013 року (включно) процентна ставка на прострочену заборгованість встановлюється у розмірі 14,23 % річних у національній валюті. Нарахування позивачем процентів за користування кредитом здійснюється починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод „факт/факт”, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році. Нарахування позивачем процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня… У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, відповідач зобов’язаний здійснити оплату процентів в останній робочий день напередодні.

За умовами п. 4.2.2 договору, в редакції договору про зміни від 18.03.2013р., відповідач взяв на себе обов’язок своєчасно сплачувати плату за кредит та проценти за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.

Відповідно до умов п. 4.2.6 договору, незалежно від настання кінцевого строку погашення кредиту, відповідач зобов’язаний сплатити заборгованість за кредитом, нараховану плату за кредит та неустойку, за умови настання обставин, вказаних в п. 4.3.4 цього договору.

Згідно умов п. 4.3.4 договору, позивач має право вимагати від відповідача (незалежно від настання строку погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, та/або суму неустойки, передбачених цим договором, у випадках, зокрема, якщо відповідач не виконав у строк та/або виконав не у повному обсязі свої зобов’язання по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за надання кредиту, та/або сплаті комісійної винагороди за надання кредиту, та/або інші зобов’язання по сплаті грошових коштів, передбачених цим договором.

На виконання умов договору, позивачем на адресу відповідача були надіслані вимоги про дострокову сплату (погашення) заборгованості по договору вих. № 285-08-01-3/39 від 27.05.2014р. та № 455-08-01-1/39 від 25.06.2014р.

Вимоги та докази їх направлення на адресу відповідача залучені до матеріалів справи (ар. с. 51-56, т. 1).

Оскільки відповідач, в порушення умов договору, погашення кредиту згідно графіку за період з лютого 2014 року по червень 2014 року не проводив, позивачем були нараховані відповідачу проценти за користування кредитом за період з 01.02.2014 року по 10.07.2014 року в загальній сумі 6 591 429 грн. 13 коп.

Згідно до статті 526 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) та 193 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Позивач виконав умови договору належним чином, надав відповідачу на визначених договором умовах кредитні кошти.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання за договором: своєчасно та у повному обсязі погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами з лютого 2014 по червень 2014 року не проводив, внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість по кредиту в розмірі 100 350 000 грн. та по процентам за користування кредитом в сумі 6 591 429 грн. 13 коп. 

Суду не було надано доказів сплати відповідачем заборгованості по кредиту в розмірі 100 350 000 грн., по процентам за користування кредитом в сумі 6 591 429 грн. 13 коп.

Перевіривши розрахунок позивача по заборгованості по кредиту та по процентам за користування кредитом (а. с. 16-17, т. 1), суд знаходить його обґрунтованим та правомірним.

За таких підстав, з відповідача підлягає стягненню заборгованість по кредиту в розмірі 100 350 000 грн. та по процентам за користування кредитом в сумі 6 591 429 грн. 13 коп. 

Відповідно до умов п. 5.1 договору, за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно умов цього договору зобов’язань, відповідач сплачує позивачу неустойку, передбачену цим договором, а також відшкодовує збитки, понесені позивачем.

Пунктом 5.3 договору, в редакції договору про зміни від 18.03.2013 року, за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом відповідач сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом „факт/факт” від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення. За несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевої дати повернення кредиту, що вказана в п. 2.2 цього договору, пеня не нараховується.

За прострочення сплати відповідачем кредиту позивач нарахував, відповідно до умов договору та чинного законодавства, пеню за період з 28.02.2014 року по 10.07.2014 року в сумі 72 821 грн. 92 коп., а за прострочення сплати процентів за користування кредитом була нарахована відповідачу пеня за період з 05.03.2014 року по 10.07.2014 року в сумі 199 823 грн. 16 коп.

Перевіривши розрахунок пені , наведений позивачем в довідках –розрахунках (а. с. 18-19,т.1), суд вважає його частково обґрунтованим, в частині нарахування пені по 13.04.2014р., виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 року було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, де в п. п. 19 п. 1 зазначено м. Макіївка Донецької області, в якому знаходиться відповідач –  Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Колбіко” (вул. Лебедєва, буд. 78, м. Макіївка Донецької області, 86116).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014р. було зупинено Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014р., але постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2015р. по справі №826/18330/14 Розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014р. було визнано не чинним.

Крім цього, Розпорядженням № 1085-р від 07.11.2014р. КМУ затвердив перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження. В зазначений перелік входить і м. Макіївка.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року … юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. 

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Листом від 05.11.2014р. №18-112/64483 Національний банк України нагадав всім банкам про необхідність неухильного дотримання вимог ЗаконуУкраїни „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” та про відповідальність керівників банків за їх невиконання.

В статті 2 Закону України „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” зазначено про заборону нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами .

Позивач надав суду письмові пояснення № 39-1/2016-8 від 11.11.2014р. (а. с. 1-3, т. 2) та від 10.03.2014р. № 39-1/344-8, де вказав що представнику банку довіреністю не надано повноважень щодо зменшення розміру позовних вимог і просить суд самостійно застосувати приписи Закону України „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” в частині стягнення пені. В зазначених поясненнях позивач вказує, що з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення сплати кредиту за період з 28.02.2014р. по 13.04.2014р. в сумі 8 120 грн. 54 коп., і за порушення строків сплати процентів за період з 05.03.2014р. по 13.04.2014р. - пеня в сумі 20 557 грн. 23 коп.

Таким чином, сам позивач визнав необґрунтованість стягнення з відповідача пені починаючи з 14.04.2014р., але при цьому в письмових поясненнях від 10.03.2015р. № 39-1/344-8 банк вказує, що позовні вимоги банку залишаються незмінними.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за прострочення сплати кредиту за період з 28.02.2014р. по 13.04.2014р. в сумі 8 120 грн. 54 коп., і за порушення строків сплати процентів за період з 05.03.2014р. по 13.04.2014р. - в сумі 20 557 грн. 23 коп.

Позивачу слід відмовити в задоволені позову в частині стягнення з відповідача пені за прострочення сплати кредиту за період з 14.04.2014р. по 10.07.2014р. (як зазначено в позові) в сумі 64 701 грн. 38 коп., та в частині стягнення з відповідача пені за порушення строків сплати процентів за період з 14.04.2014р. по 10.07.2014р. в сумі 179 265 грн. 93 коп., відповідно до ст. 2 Закону України „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”.

Заперечення відповідача не приймаються по вказаним вище підставам, а також в зв’язку з наступним:

Відповідачем був наданий відзив на позов, в якому відповідач заперечуючи проти позову, просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що порушення умов кредитного договору пов'язано з обставинами непереборної сили, що підтверджується наданим Висновком Донецької Торгово-промислової палати України від 03.07.2014р. №1098/12.1203, який, на думку відповідача, підтверджує настання обставин непереборної сили; для стягнення всієї суми заборгованості немає підстав, з тих підстав,
що стягнення всієї суми боргу є відповідальністю, яку не може нести відповідач з обставин непереборної сили; стягнення процентів за ставкою 24% є «підвищеним розміром процентів», які можуть стягуватись після вимоги банку, яку, як стверджує відповідач, він не отримував.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідач не довів суду, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення та не довів суду, що порушення господарського зобов’язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно статті 10 Закону України „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

З вищевикладеного вбачається, що єдиним належним та достатнім документом, якій підтверджує проведення АТО, та який звільняє від відповідальності являється сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідач надав суду Висновок Донецької торгово – промислової палати, а не Сертифікат .

За таких підстав, ВисновокДонецької торгово – промислової палати не є документом, який підтверджує факт проведення АТО, та не являється документом, який звільняє від відповідальності.

Станом на 03.07.2014р. (день надання Висновку ТПП) Торгово-промислова палата не була уповноважена на видачу таких висновків, в тому числі про проведення АТО.

Так, відповідно до ст. 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» (в редакції, яка діяла станом на 03.07.2014р.) ТПП України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

Тобто, право надавати висновки щодо неможливості виконання умов спірного договору ТПП повноваженнями наділена не була.

Отже, видача висновків про настання зазначених обставин непереборної сили не входило до компетенції ТПП України станом на день видачі такого висновку (03.07.2014р.), а тому не є належним доказом по справі.

Крім цього, слід вказати, що в статті 10 Закону України „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” вказано, що сертифікат є документом, який звільняє тільки від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань. В ст. 10 вказаного Закону не вказано, що сертифікат є документом, який звільняє від виконання всіх обов’язків. В ст. 617 ЦК України також вказано про звільнення сторони тільки від відповідальності.

Виконання зобов'язання, як погашення кредиту грошовими коштами за кредитним договором не ставиться в залежність від реалізації виготовленої продукції відповідачем на території Донецької області, на якій проводиться АТО. Предметом кредитного договору є погашення кредиту та сплата процентів грошовими коштами, а не реалізація виробів відповідачем. Тому такі обставини не можуть бути підставами для звільнення боржника від відповідальності.

Всі події, що мали місце в Донецьку протягом лютого 2014 - квітня 2014рр. та відображались в новинах ТСН до цієї дати не є підставою для звільнення від відповідальності, оскільки не передбачені кредитним договором та не перебувають в безпосередньому причинному зв'язку з погашенням кредиту.

Таким чином, відповідач безпідставно просить звільнити його від оплати суми кредиту та процентів, оскільки в ст. 10 Закону України „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” вказано, що звільняє лише від відповідальності, тобто в даному випадку, від пені.

Відповідач безпідставно просить звільнити його від уплати всієї суми пені, оскільки в ст. 2 Закону України „Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” чітко вказано, що з 14.04.2014р. забороняється нарахування пені. 

Крім того, позивач направляв дві вимоги, про що зазначено в позові, вказуючи про необхідність сплатити проценти, та надані відповідні докази в якості додатку.

Проте, такі доводи відповідача є надуманими та безпідставними. Так, вказаним Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено лише звільнення боржників від стягнення пені та штрафних санкцій, а не від сплати суми заборгованості за кредитом.

Відповідно до. 2.2. кредитного договору (в редакції договору від 15.07.2013р. про внесення змін ) графік погашення заборгованості є таким: Дата погашення кредиту – 31 січня 2014р., сума погашення – 400 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 лютого 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 100 350 000 грн.; Дата погашення кредиту – 28 лютого 2014р., сума погашення – 400 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 березня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 99 950 000 грн.; Дата погашення кредиту – 31 березня 2014р., сума погашення – 400 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 квітня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 99 550 000 грн.; Дата погашення кредиту – 30 квітня 2014р., сума погашення – 400 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 травня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 99 150 000 грн.; Дата погашення кредиту – 31 травня 2014р., сума погашення – 400 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 червня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 98 750 000 грн.; Дата погашення кредиту – 30 червня 2014р., сума погашення – 1 000 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 липня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 97 750 000 грн.; Дата погашення кредиту – 31 липня 2014р., сума погашення – 1 000 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 серпня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 96 750 000 грн.; Дата погашення кредиту – 31 серпня 2014р., сума погашення – 1 000 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 вересня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 95 750 000 грн.; Дата погашення кредиту – 30 вересня 2014р., сума погашення – 1 000 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 жовтня 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 94 750 000 грн.; Дата погашення кредиту – 31 жовтня 2014р., сума погашення – 1 000 000 грн., дата зменшення ліміту кредитної лінії – 01 листопада 2014р., ліміт кредитної лінії становить – 94 750 000 грн.

Тому, станом на день розгляду справи прострочена сплата таких сум по тілу кредиту складає: за лютий 2014р,прострочена сплата суми в розмірі 400 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.03.2014р.), березень 2014р.- 400 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.04.2014р.), квітень 2014р.- 400 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.05.2014р.), травень 2014р.- 400 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.06.2014р.); червень 2014р.- 1 000 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.07.2014р.); липень 2014р. - 1 000 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.08.2014р.; серпень 2014р.- 1 000 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.09.2014р.); вересень 2014р.- 1 000 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.10.2014р.); жовтень 2014р.- 1 000 000 грн. (сума повинна була бути сплачена до 01.11.2014р.).

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 22, 44 – 49, 75, 82 – 85 ГПК України, суд 

 

 В И Р І Ш И В:

 

Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Колбіко” (-------------, м. Макіївка Донецької області, ----------; код ЄДРПОУ ----------) на користь Публічного акціонерного товариства „Акціонерного комерційного промислово – інвестиційного банку” (--------------- м. Київ, -------; код ЄДРПОУ ---------) заборгованість по тілу кредиту в сумі 100 350 000 (сто мільйонів триста п’ятдесят тисяч) грн., заборгованість по процентам в сумі 6 591 429 (шість мільйонів п’ятсот дев’яносто одна тисяча чотириста двадцять дев’ять) грн. 13 коп., пеню за прострочення сплати кредиту в сумі 8 120 (вісім тисяч сто двадцять) грн. 54 коп., пеню за прострочення сплати процентів в сумі 20 557 (двадцять тисяч п’ятсот п’ятдесят сім) грн. 23 коп., та судовий збір в сумі 72 911 (сімдесят дві тисячі дев’ятсот одинадцять) грн. 91 коп. Надати наказ.

В частині стягнення пені в сумі 243 967 грн. 31 коп. в задоволені позову відмовити.