№ провадження справи 6/45/15
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Запоріжжя
20.05.2015р. Справа № 908/1555/15-г
За позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Інгосстрах” (----------, м. Дніпропетровськ, ------)
До Приватного акціонерного товариства „Українська акціонерна страхова компанія Аска” (---------- м. Донецьк, --------; поштова адреса: -------- м. Київ, -------)
Про стягнення 15 687 грн. 77 коп.
Суддя Місюра Л.С.
За участю представників :
Від позивача: Циганкова Т.О. – дов. №Є.37.7.0.0/Д-921 від 21.05.2014р.
Від відповідача: не з’явився
Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Інгосстрах” м. Дніпропетровськ до Приватного акціонерного товариства „Українська акціонерна страхова компанія Аска” м. Донецьк (м. Київ) про стягнення 15 687 грн. 77 коп., суд –
В С Т А Н О В И В:
Позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов’язані з оплатою страхового відшкодування, у розмірі 15 687 грн. 77 коп.
Позивач надав суду письмові пояснення, в яких вказав наступне: щодо контактних даних відповідача: на підставі Розпорядження Держфінпослуг від 28.08.2003р. № 41 "Про затвердження Положення про Державний реєстр фінансових установ" Позивачем було здійснено запит до реєстру щодо відповідача за посиланням http://www.kis.nfp.gov.ua. За посиланням було отримано детальну інформацію, де зазначено, зокрема інформація про місцезнаходження та комунікаційні засоби юридичної особи. Також, зазначено веб-сторінку відповідача www.aska.com.ua. На веб-сайті відповідача, були віднайдені додаткові засоби зв'язку відповідача, які додаються до матеріалів справи. Наразі, це все, що відомо позивачу. Щодо надання нормативних актів, постанов Верховного суду, Вищого господарського суду, листів цих судів, інших рішень суду, що згадуються в цій заяві та в позовній заяві, то такі є загальновідомими та загальнодоступними і опубліковані у встановленому для них порядку в офіційних друкованих засобах інформації та на відповідних інформаційних ресурсах відповідних державних органів. За подання позову позивачем було сплачено судовий збір в порядку Закону України "Про судовий збір" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012р., № 14, ст.87) в діючій редакції. Положеннями ч. 2 ст. 9 вказаного Закону, передбачено, що кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп’ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп’ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису. Положеннями Розділу XI Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в діючій редакції, регулюється організаційне забезпечення діяльності судів. Положеннями ст. 152 вказаного Закону передбачено функціонування бібліотеки суду, яка створюється для забезпечення судів нормативно-правовими актами, спеціальною науковою літературою, матеріалами судової практики. Фонди бібліотеки формують друковані видання та комп’ютерні бази даних. Виходячи із викладеного, позивач не несе відповідальності за, можливо, неналежне матеріально-технічне чи інше забезпечення суду. Всі наявні докази (документи), якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, підтверджує певні факти та обставини, додані до позовної заяви. Перелік їх зазначений в додатку до позову. Згідно додатку, частина документів додана у вигляді завірених копій, які завірені з додержанням вимог ДСТУ № 4163-2003, а частина документів (меморіальні ордери та платіжні доручення) додана в оригіналі. Нормативне обґрунтування та розрахунок суми позовних вимог, із наданням платіжних документів та інших доказів, теж зазначений в позові. Щодо неможливості надсилання копії позовної заяви на адресу відповідача в м. Донецьк по причині проведення антитерористичної операції (АТО), то про таку причину йдеться мова в Розпорядженні Вищого господарського суду України “Про зміну територіальної підсудності господарських справ” від 02.09.2014 року № 28-р. Також, на Урядовому порталі опубліковано новину від 27.11.2014 року 17:27 про те, що Укрпошта припиняє відправку пошти на території проведення АТО. В оголошені зазначено, зокрема, у Донецькій області пересилання пошти не здійснюватиметься до/з міст обласного значення: Донецьк. Виходячи із цього та того, що позивачу стало відомо про наявність поштової адреси Відповідача, копія позову була направлена на таку адресу, про що, також, зазначено в самому позові. Щодо власників транспортних засобів д/н АА9462ОА та д/н ВХ5205ВМ, то така інформація зазначена в довідці ДАІ № 94228171, яка додана до позовної заяви. Також, інформація про власника транспортного засобу д/н АА9462ОА зазначена в свідоцтві про державну реєстрацію транспортного засобу, копія якого була додана до позову. Позивач не знає та не може знати хто є власником транспортних засобів бо це не відноситься до компетенції Позивача, який здійснює страхування у встановленому законом порядку. Позивач керується лише тими документами, які надаються з метою укладення договорів страхування та розгляду питання про здійснення страхового відшкодування. Такі документи додані до позовної заяви. Тому, про власників транспортних засобів д/н АА9462ОА та д/н ВХ5205ВМ на момент розгляду справи судом, позивачу нічого не відомо. Щодо надання полісу № АІ/6299657, то про наявність такого позивачу стало відомо із довідки про ДТП № 94228171, яка додана до позову. Поліс надати немає можливості, так як, позивач не є стороною договору про страхування цивільно-правової відповідальності. Інформація щодо полісу була отримана з централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, яка формується в порядку Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в діючій редакції. Щодо листування з відповідачем, Моторним (транспортним) страховим бюро України та звернення до відповідача в порядку п. 35.2 ст. 35, то таке не проводилося, обов'язок проведення такого не передбачений законодавством. Право вимоги Позивача передбачено положеннями ст. 27 Закону України "Про страхування". З оглядового листа ВГСУ від 14.01.2014р. № 01-06/15/2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" вбачається, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов’язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність. Цитується з листа: "Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. З приписів зазначених норм не вбачається, що позивач мав обов’язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду (постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012р. № 5028/17/22/2012)". Однак, позивач, виконуючи обов’язок щодо доказування, на підтвердження факту ДТП, інших фактів та обставин, факту наявності полісу, здійснення виплати страхового відшкодування тощо, надав відповідні документи (докази), яких було достатньо для здійснення виплати страхового відшкодування та звернення до суду. Щодо листування з органами ДАІ про надання додаткових документів, то таке не проводилося по причині того, що наявних документів було достатньо для підтвердження факту ДТП, обставин ДТП, здійснення виплати страхового відшкодування та, в подальшому, обґрунтування вимог до відповідача. Копія постанови суду від 05.09.2014 року в справі № 752/14110/14-п про притягнення до адміністративної відповідальності винної особи в ДТП з відміткою про набуття нею чинності, була додана до позовної заяви. Щодо проведення звірки розрахунків з відповідачем, то позивач не проводив таку, адже справа розглядається в судовому порядку, де кожна сторона повинна довести ті чи інші обставини. Позивач обґрунтовує вимоги до відповідача документами (доказами) доданими до позовної заяви. Натомість, позивач надає довідку про заборгованість відповідача.
Позивач надав суду заперечення на відзив відповідача, в яких вказав наступне: позивач ознайомився із запереченнями відповідача та повідомляє наступне. Щодо попереднього звернення до відповідача: позивач не є потерпілою особою у розумінні Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (ст. 1.3.), а тому норми статті 36.2. не поширюється на правовідносини, що виникли між страховиком-позивачем у розумінні Закону України "Про страхування" (далі за текстом Закон про страхування) та страховиком-відповідачем у розумінні Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом Закон про обов’язкове страхування). Потерпіла особа (у розумінні Закону про обов’язкове страхування) вже отримала страхове відшкодування (у розумінні Закону про страхування), а тому вимоги позивача ґрунтуються виключно на нормах ст. 27 Закону України "Про страхування" (аналогічні норми містить ст. 993 ЦК України), згідно якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. При цьому до позивача не переходять права потерпілої особи, що передбачені Законом про обов'язкове страхування, як помилково вважає відповідач, - до позивача переходить виключно право вимоги відшкодування витрат, пов’язаних із сплатою страхового відшкодування в порядку Закону про страхування, в межах його фактичних затрат. З цим чітко кореспондуються норми ст. 36.4. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно якої виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування,лікування потерпілих та інші послуги, пов’язані з відшкодуванням збитків. Саме позивач і є тією іншою особою у розумінні Закону про обов'язкове страхування, яка сплатила страхове відшкодування за договором майнового страхування, а погодження потерпілої особи (згідно Закону про обов'язкове страхування) в даному випадку не вимагається, оскільки право на отримання відшкодування в межах фактичних затрат без такої згоди надається позивачу статтею 27 Закону про страхування. В свою чергу, право на отримання позивачем такого відшкодування підтверджується судовою практикою, а саме, Постановами Вищого господарського суду України від 07.08.2012 року у справі № 1/5005/9302/2011, та від 19.11.2013 року у справі № 910/9141/13, постановою ВСУ від 25 лютого 2015 року № 3-9гс15. Зокрема, із Постанови у справі № 1/5005/9302/2011 вбачається: "Відтак, пред'явлення позивачем, як страховиком потерпілої внаслідок ДТП особи, вимоги до страхової компанії, в якій застраховано цивільно-правову відповідальність винної скоєнні ДТП особи, про стягнення суми виплаченого за договором майнового страхування страхового відшкодування не суперечить вимогам спи 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", оскільки якщо цивільно-правова відповідальність винної особи застрахована у іншого страховика, то потерпілий має право вимоги про відшкодування шкоди до нього, а отже це право переходить і до страховика, з яким потерпілий уклав договір добровільного страхування." Постановою ж ВГСУ у справі № 910/9141/13 взагалі визнане право стягнення відшкодування в порядку ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, при тому що позов був поданий з пропуском позовної давності та при тому, що позивач не скористався правом досудового врегулювання спору. Тобто, і посилання відповідача на ст. 2.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону, є неправомірними, оскільки норми ст. 27 Закону України "Про страхування" не передбачають іншого (не суперечать йому), а у сукупності із ст. 36.4. Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає право позивача на відшкодування витрат, пов’язаних із сплатою страхового відшкодування. До того ж, з оглядового листа ВГСУ від 14.01.2014р. № 01-06/15/2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" вбачається, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов’язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність. Цитується з листа: "Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. З приписів зазначених норм не вбачається, що позивач мав обов'язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно - правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно - правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду (постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012р. № 5028/17/22/2012)". Додатково, постановою Верховного суду України від 25 лютого 2015 року № 3-9гс15 чітко передбачено, що виникло саме регресне зобов'язання. Отже, позивач вважає твердження відповідача безпідставним. Щодо податку на додану вартість. У звіті про оцінку, який додано до позову, не зазначено та не виділено суму податку. До того ж, виплата страхового відшкодування не здійснювалась платнику такого податку. Зменшення суми вимог на розмір такого податку - безпідставне. Відповідачем не додано доказів цього, окрім посилання на норму закону. До того ж, ані позивач, ані відповідач не мають повноважень в сфері оподаткування. Якщо вирахувати цю суму, то виходить, що відповідач залишив її на свою користь, адже відповідно до податкового кодексу, страхова компанія не є платником ПДВ, тому ця сума не буде перерахована в бюджет України. Тому, твердження відповідача про зменшення суми на розмір ПДВ є помилковими і стосується тих випадків, коли відповідач здійснює виплату страхового відшкодування потерпілій особі. До позивача, на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування", перейшло, право вимоги в межах фактичних затрат, якими є виплачене страхове відшкодування. Потерпілому була виплачена сума в розмірі 15 687 грн. 77 коп. на підставі договору страхування та акту оцінки. В суму позову розмір ПДВ не включена.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву № 278-17/1 від 17.04.2015р., в якому зазначає наступне: ПрАТ "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" позовні вимоги ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" не визнає, вважає їх необґрунтованими та незаконними. У зв’язку з чим відповідач пояснює наступне: Між позивачем та ПАТ КБ "Приват Банк" було укладено договір страхування К2S4СРS-136Q190 віл 26.07.2013 року, відповідно до якою застраховано майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а саме транспортного засобу «Шевролет» д/н АА 9462 ОА. 23.08.2014 року по вул. Заболотнього в м. Києві сталася ДТП за участю застрахованого автомобіля "Шевролет" д/н А.А 9462 ОА. під керуванням Савула А.М, та автомобіля "МАН" д/н ВХ 5205 ВМ під керуванням Крищука В.Р. Відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 05.09.2014 раку ДТП пригода сталася з вини Крищука В.Р. Позивачем 17.09.2014 року було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 15 687 грн. 77 коп. на рахунок ПАТ КБ "Приват Банк (вигодонабувача за договором страхування К2S4СРS-136Q190) на підставі звіту № 64/08/14 про оцінку колісного транспортного засобу від 29.08.2014 року. Відповідач не погоджується зрозміром страхового відшкодування на підставі п. 36.2. ст. 36 Закону, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Згідно з п. 196.1.3. ст. 196 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування податком на додатну вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів. Тобто, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (відповідачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг то ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об’єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість. Отже, зобов’язання страховика щодо сплати суми податку на додану вартість виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником податку на додану вартість. Таким чином, у випадку не проведення фактичного ремонту транспортного засобу, або проведення його особою, яка не є платником податку на додатну вартість, податкові зобов’язання не виникають. Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 5019/2475/11 від 23.04.2013 року. Згідно звіту № 64/08/14 від 29.08.2014р., сума матеріального збитку з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, що спричинена власнику транспортного засобу «Шевролет», державний номер АА 9462 ОА становить 15 687 грн. 77 коп. Відповідачем було справлено на рахунок ПАТ КБ «Приват Банк» 15 687 грн. 77 коп. Згідно полісу АІ 6299657 франшиза складає 0,00 грн. Оскільки сума страхового відшкодування в даному випадку здійснювалась на рахунок потерпілої особи та Позивачем не було надано документів, що підтверджують проведення ремонту автомобіля «Шеврелет» державний номер АА 9462 ОА, сума страхового відшкодування, якби вона підлягала сплаті, мала б бути зменшена на суму податку на додану вартість і повинна була б складати 13 073 грн. 14 коп. Розрахунок страхового відшкодування повинен проводитися наступним чином: 15 687 грн. 77 коп. (вартість. відновлювального ремонту з урахуванням зносу):1,2 грн. (ПДВ) – 0,00 грн. (сума франшизи) = 13 073 грн. 14 коп. Також Позивач у позовній заяві зазначає, що він не звертався до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування. З цього приводу відповідач вважає, що позивачем було порушено порядок врегулювання страхового відшкодування. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі – Закон України), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи. Згідно з п. 35.1 статті 35 Закону України, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, заяву про страхове подає заяву про страхове відшкодування. Також згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов’язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими – прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Відповідач вказує, що як свідчать матеріали справи, позивачем не було направлено заяву про виплату страхового відшкодування відповідачу. Згідно з п. 37.1.3 Закону України встановлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання особою, яка має право на отримання страхового відшкодування, своїх обов’язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Отже неподання позивачем заяви про виплату страхового відшкодування позбавило відповідача можливості встановити факти та обставини ДТП.
Розгляд справи двічі відкладався.
20.05.2015р. розгляд справи продовжено та прийнято рішення.
В матеріалах справи міститься Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців № 20241623 від 11.03.2015 року, відповідно до якого Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія Аска» знаходиться за адресою: ----------, м. Донецьк, --------.
Однак, листами вих. № 04-16-83 від 20.01.2015р. та № 04-16-416 від 30.03.2015р. Запорізька дирекція УДППЗ „Укрпошта” повідомила про припинення приймання поштових відправлень на /з територію (ї) Донецької та Луганської областей, у т.ч. м. Донецьк.
З огляду на вказане, у господарського суду була відсутня можливість направити ухвалу суду про порушення провадження у справі від 12.03.2015 року, ухвали про відкладення розгляду справи від 01.04.2015 року та 21.04.2015 року відповідачу на адресу: ---------, м. Донецьк, --------, про що складено відповідні акти від 12.03.2015 року, від 01.04.2015 року та від 21.04.2015 року.
На підставі викладеного, ухвали суду про порушення провадження у справі та призначення засідання суду від 12.03.2015р. та про відкладення розгляду справи від 01.04.2015р. та 21.04.2015р. були розміщені на офіційному сайті господарського суду Запорізької області, про що свідчать відповідні копії витягів з сайту.
Крім того, ухвала суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання від 12.03.2015 року та ухвали суду про відкладення розгляду справи від 01.04.2015 року і від 21.04.2015 року були направлені відповідачу на поштову адресу, вказану позивачем у позовній заяві: ---------, м. Київ, ------, що підтверджується вихідними реєстраційними номерами, які зазначені на зворотній стороні ухвал, виписками з журналу реєстрації вихідних документів та реєстрами на відправлення рекомендованої кореспонденції, які залучені до матеріалів справи.
На день розгляду справи поштове відділення не повернуло до суду примірники ухвал, які направлялися відповідачу на поштову адресу.
До того ж, ухвали суду від 12.03.2015р., від 01.04.2015р. та від 21.04.2015р. були надіслані відповідачу на адресу його електронної пошти, про що свідчать Витяги з журналу реєстрації вихідної кореспонденції електронною поштою за вих. 06-05/745 від 13.03.2015р., 06-05/911 від 01.04.2015р. та № 06-05/1111 від 22.04.2015р.
Також, про дату, час, місце судового засідання, зміст позовних вимог відповідач був повідомлений телефонограмами від 26.03.2015 року, від 17.04.2015 року та від 15.05.2014 року, про що свідчать Витяги з журналу реєстрації телефонограм та факсограм за вих. № 02-17/62, № 02-17/77 та № 02-07/107, відповідно.
Все вказане вище свідчить про те, що господарським судом було вжито всіх можливих та залежних від суду заходів для повідомлення сторін про наявність в провадженні суду даної справи, про день, місце та час судового засідання.
Відповідач, повідомлений про місце, день та час розгляду справи, в порядку, передбаченому ГПК України, в судові засідання тричі не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи не надав.
Відповідач надав суду заяви № 277-17/1 від 17.04.2015р. та №311-17/1 від 19.05.2015р., в яких просив суд провести судові засідання, які відбудуться 21.04.2015р. та 20.05.2015р. без присутності представника відповідача.
Заяви відповідача приймаються судом, оскільки не суперечить чинному законодавству, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача, за наявними в справі матеріалами , відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:
26.07.2013 року між позивачем (страховиком за договором) та Публічним акціонерним товариством „Комерційним банком „ПРИВАТБАНК” (страхувальником за договором) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № К2S4CPS-136Q190 (надалі – договір страхування).
Предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, що належить йому на правах власності, повного господарського відання, оперативного управління або інших законних підстав.
Згідно з п. 5 договору страхування, застрахованим транспортним засобом виступає автомобіль „Chenrolet Cruse”, 2013 року випуску, реєстраційний номер АА 9462 ОА.
В п. 7 договору страхування було передбачено страхові ризики, на які поширює дію договір страхування, зокрема, пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок ДТП, незаконне заволодіння транспортним засобом (угон), пошкодження транспортного засобу внаслідок протиправних дій третіх осіб, пошкодження транспортного засобу внаслідок стихійних лих, падіння предметів, нападу тварин, пошкодження транспортного засобу внаслідок пожежі, самозаймання.
Відповідно до умов п. 13.1.2 договору, страхувальник зобов’язався протягом 2 (двох) робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування страхувальнику або вигодонабувачу.
Згідно умов п. 15.17 договору, страховик при одержанні від страхувальника заяви про виплату страхового відшкодування та усіх документів, передбачених у п. 15.2 договору, довідки ДАІ про учасників та обставини ДТП, а одержання акут товарознавчої експертизи, повинен прийняти рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування, яке оформлюється страховим актом протягом 30 (тридцяти) робочих днів.
За умовами п. 15.19 договору, у разі прийняття страховиком рішення про виплату страхового відшкодування, страховик протягом десяти робочих днів з моменту складання страхового акту, здійснює виплату страхового відшкодування.
При цьому, в п. 15.12 договору передбачено, що страхове відшкодування , що виплачується, зменшується на розмір безумовної франшизи – за кожним страховим випадком.
Відповідно до умов п. 15.23 договору, до страховика після виплати страхового відшкодування в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з п. 9 договору страхування він діє 12 (дванадцять) місяців з 27.07.2013 року по 26.07.2014 року включно. Цей договір лонгується на такий же строк, у разі сплати наступних страхових платежів, якщо жодний з учасників договору не заявить про бажання його припинити.
Оскільки страхувальник продовжував сплачувати страхові платежів за договором, і жодна з сторін договору не заявила про його припинення, то договір продовжив свою дію ще на 12 (дванадцять) місяців, з 27.07.2014 року по 26.07.2015 року.
23.08.2014 року приблизно о 10 годині 55 хвилин по вул. Заболотного у м. Києві сталася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля „Chenrolet Cruse”, реєстраційний номер АА 9462 ОА, під керуванням Савула А.М., та автомобіля „МАН”, державний номер ВХ 5205 ВМ, під керуванням Крещука В.Р.
Відповідно до довідки № 9428171 про дорожньо-транспортну пригоду від 12.11.2014 року, дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення Крещуком В.Р. п. 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху (порушення правил маневрування).
Застрахованому позивачем автомобілю „Chenrolet Cruse”, реєстраційний номер АА 9462 ОА, було завдано технічних пошкоджень, про що вказано в довідці ДАІ.
23.08.2014 року було складно акт огляд транспортного засобу, яким було зафіксовано наявні внаслідок ДТП пошкодження автомобіля „Chenrolet Cruse”, реєстраційний номер АА 9462 ОА.
28.08.2014 року страхувальник надав позивачу заяву про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку.
29.08.2014 року, на замовлення позивача, фізичною особою – підприємцем Тимошенко В.В. був складений звіт № 64/08/14 про оцінку колісного транспортного засобу - автомобілю „Chenrolet Cruse”, реєстраційний номер АА 9462 ОА.
За результатами проведено оцінки було визначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 16 043 грн. 64 коп., а з урахуванням фізичного зносу відновлювальний ремонт автомобіля становитиме 15 687 грн. 77 коп.
17.09.2014 року позивачем був складений страховий акт № И-21687 та вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 15 6877 грн. 77 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України. збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За умовами ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За умовами п. 15.19 договору, у разі прийняття страховиком рішення про виплату страхового відшкодування, страховик протягом десяти робочих днів з моменту складання страхового акту, здійснює виплату страхового відшкодування.
Платіжним дорученням № 4238 від 17.09.2014 року позивач перерахував на користь страхувальника суму страхового відшкодування в розмірі 15 687 грн. 77 коп.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу (надалі – ЦК) України, статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з ч. 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Винною особою у ДТП, що відбулась 23.08.2014 року, являється Крищук В.Р., вина якого у дорожньо-транспортній пригоді встановлена постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.09.2014 року у справі 752/14110/14-п.
Зазначена постанова набрала законної сили 16.09.2014 року, про що вказано судом на тексті самої постанови.
Таким чином, після виплати страхового відшкодування за договором страхування до позивача перейшло право зворотної вимоги, яке власник автомобіля - страхувальник (ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК”) має до особи, відповідальної за завдані збитки – до Крещука В.Р.
Відповідно до ст. 5 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, об’єктом обов’язкового страхування цивільно - правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно - правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Цивільно – правова відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров’ю та майну третіх осіб при експлуатації автомобіля „МАН”, державний номер ВХ 5205 ВМ, застрахована у Приватного акціонерного товариства „Українська акціонерна страхова компанія Аска”, згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6299657.
Статтею 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів, обладнання.
Вина Крещука В.Р. у скоєнні ДТП 23.08.2014 року під час керування автомобілем „МАН”, державний номер ВХ 5205 ВМ, підтверджується постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.09.2014 року, яка набрала законної сили 16.09.2014р.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» договір страхування першого типу передбачає страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь - якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно із статтею 528 Цивільного кодексу України, виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо - транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Оскільки відповідач застрахував цивільно – правову відповідальність при експлуатації автомобіля „МАН”, державний номер ВХ 5205 ВМ, то він (відповідач), зобов’язаний відповідати за завдані збитки третім особам.
Таким чином, відповідальною особою за завдані збитки при експлуатації автомобіля „МАН”, державний номер ВХ 5205 ВМ, є Приватне акціонерне товариство „Українська акціонерна страхова компанія Аска” - відповідач у справі.
Вказана правова позиція також підтверджується рішеннями Верховного суду України від 21.03.2007 року та від 25.11.2008 року.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Після виплати страхового відшкодування за договором страхування до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за збитки, завдані при експлуатації автомобіля „МАН”, державний номер ВХ 5205 ВМ.
Автомобіль „МАН”, державний номер ВХ 5205 ВМ, був застрахований відповідачем згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6299657.
У страховому полісі зазначено, що ліміт відповідальності за шкоду майну складає 100 000 грн.
Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно –правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, обов’язків ліміт відповідальності страховика – це грошова сума, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Цим же полісом визначена сума шкоди, завданої майну, у розмірі 50 000 грн., сума франшизи – 0 (нуль) грн.
Як зазначалось вище, приписами ст. 12 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов’язкового страхування цивільно – правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Оскільки полісом обов’язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6299657 франшиза визначена в розмірі 0 (нуль) гривень, то розмір страхового відшкодування, яке підлягає виплаті, становить суму 15 687 грн. 77 коп.
Згідно до ст. 33 ГПК України, обов’язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Суду не було надано доказів сплати відповідачем на користь позивача страхового відшкодування в сумі 15 687 грн. 77 коп.
Згідно ст. ст. 526 ЦК України та 193 ГК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов’язання, відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, припиняються виконанням, проведеним належним чином.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 15 687 грн. 77 коп. є правомірними та обґрунтованими.
Заперечення відповідача судом не приймаються по вказаним вище підставам, а також в зв’язку з наступним:
Позивач не є потерпілою особою у розумінні Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (ст. 1.3.), а тому норми статті 36.2. не поширюється на правовідносини, що виникли між страховиком-позивачем у розумінні Закону України "Про страхування" (далі - Закон про страхування) та страховиком-відповідачем у розумінні Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон про обов'язкове страхування). Потерпіла особа (у розумінні Закону про обов’язкове страхування) вже отримала страхове відшкодування (у розумінні Закону про страхування), а тому вимоги позивача ґрунтуються виключно на нормах ст. 27 Закону України "Про страхування" (аналогічні норми містить ст. 993 ЦК України), згідно якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
При цьому до позивача не переходять права потерпілої особи, що передбачені Законом про обов'язкове страхування, як помилково вважає відповідач, до позивача переходить виключно право вимоги відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою страхового відшкодування в порядку Закону про страхування, в межах його фактичних затрат.
З цим чітко кореспондуються норми ст. 36.4. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно якої виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування,лікування потерпілих та інші послуги, пов’язані з відшкодуванням збитків. Саме позивач і є тією іншою особою у розумінні Закону про обов’язкове страхування, яка сплатила страхове відшкодування за договором майнового страхування, а погодження потерпілої особи (згідно Закону про обов'язкове страхування) в даному випадку не вимагається, оскільки право на отримання відшкодування в межах фактичних затрат без такої згоди надається позивачу статтею 27 Закону про страхування.
Право на отримання позивачем такого відшкодування підтверджується судовою практикою, а саме, Постановами Вищого господарського суду України від 07.08.2012 року у справі № 1/5005/9302/2011, та від 19.11.2013 року у справі № 910/9141/13, постановою ВСУ від 25.02.2015 року № 3-9гс15. Зокрема, із Постанови у справі № 1/5005/9302/2011 вбачається: "Відтак, пред'явлення позивачем, як страховиком потерпілої внаслідок ДТП особи, вимоги до страхової компанії, в якій застраховано цивільно-правову відповідальність винної в скоєні ДТП особи, про стягнення суми виплаченого за договором майнового страхування страхового відшкодування не суперечить вимогам спи 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", оскільки якщо цивільно-правова відповідальність винної особи застрахована у іншого страховика, то потерпілий має право вимоги про відшкодування шкоди до нього, а отже це право переходить і до страховика, з яким потерпілий уклав договір добровільного страхування." Постановою ж ВГСУ у справі № 910/9141/13 взагалі визнане право стягнення відшкодування в порядку ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, при тому що позов був поданий з пропуском позовної давності та при тому, що позивач не скористався правом досудового врегулювання спору.
Посилання відповідача на ст. 2.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону, є неправомірними, оскільки норми ст. 27 Закону України "Про страхування" не передбачають іншого (не суперечать йому), а у сукупності із ст. 36.4. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає право позивача на відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою страхового відшкодування.
З оглядового листа ВГСУ від 14.01.2014р. № 01-06/15/2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" вбачається, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність. Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З вищевикладеного не вбачається, що позивач мав обов’язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов’язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду (постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012р. № 5028/17/22/2012)". Додатково, постановою Верховного суду України від 25 лютого 2015 року № 3-9гс15 передбачено, що виникло саме регресне зобов'язання. Отже, твердження відповідача безпідставне.
Щодо податку на додану вартість. У звіті про оцінку, який додано до позову, не зазначено та не виділено суму податку. До того ж, виплата страхового відшкодування не здійснювалась платнику такого податку. Зменшення суми вимог на розмір такого податку - безпідставне. Відповідачем не додано доказів того, що в суму позову включено ПДВ. До позивача, на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування", перейшло, право вимоги в межах фактичних затрат, якими є виплачене страхове відшкодування. Потерпілому була виплачена сума в розмірі 15 687 грн. 77 коп. на підставі договору страхування та акту оцінки. В суму позову ПДВ не включений.
Витрати по сплаті судового збору слід віднести на відповідача, згідно ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 44 – 49, 75, 82 – 85 ГПК України, суд –
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Українська акціонерна страхова компанія Аска” (----------- м. Донецьк, --------; поштова адреса------- м. Київ, -------; код ЄДРПОУ -------) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Інгосстрах” (--------, м. Дніпропетровськ, -------; код ЄДРПОУ -------) суму страхового відшкодування у розмірі 15 687 грн. 77 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827 грн. Надати наказ.
Повне рішення складено : 20.05.2015р.
Суддя Л.С. Місюра
_03_03.png)
