До уваги ТОВ „Компанія Укрпромснаб”, справа № 908/2112/15-г

 

 

 

Позивач надав суду заяву від 27.04.2015 року, в який зменшив позовні вимоги, та остаточно просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в сумі 9 960 грн., 3% річних за період з 14.11.2014р. по 19.03.2015р. у сумі 103 грн. 14 коп., індекс інфляції за період з грудня 2014р. по лютий 2015р. у сумі 1 177 грн. 27 коп.

Заява позивача була прийнята судом, оскільки подана у відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України).

Позивач надав суду письмові пояснення від 21.05.2015р., в яких вказав наступне: у позовній заяві позивач просить стягнути на свою користь з відповідача заборгованість (основну суму боргу) в розмірі 9 960,00 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят грн. 00 коп.), 3 % річних у розмірі 103,14 грн. (сто три грн. 14 коп.), індекс інфляції у розмірі 1 177,27 грн. (одна тисяча сто сімдесят сім грн. 27 коп.) Так, 15.10.2013 року позивачем було поставлено відповідачеві товар - віник сорго 1 ґатунок у кількості 2000 шт. на загальну суму 15 960,00 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят) грн., ПДВ - 2 660,00 грн., за видатковою накладною № 20 від 15.10.2013 року. Відповідач вартість поставленого йому товару сплатив лише частково - на суму 6 000,00 грн. Станом на сьогоднішній день у відповідача є заборгованість перед позивачем за поставлений товар у сумі 9 960,00 (дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят) грн. Позивач вважає, що у відповідача виник обов’язок щодо оплати вартості поставлених йому віників і мітел після їхньої поставки. У пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 роз’яснено, що обов’язок негайного виконання грошового зобов'язання випливає. наприклад, із припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата маг бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред’явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. Крім того, факт звернення відповідача із заявою про надання відстрочки виконання рішення до винесення судового рішення по суті спору свідчить про його згоду із заявленими позовними вимогами. Проте позивач не може погодитись із доводами відповідача, якими він обґрунтовує необхідність надання йому відстрочки виконання судового рішення щодо стягнення з нього заборгованості за видатковою накладною № 20 від 15.10.2013 року, та заперечує проти надання відповідачеві відстрочки виконання його обов'язку щодо сплати боргу перед позивачем. Так, у своїй заяві відповідач посилається на п. 6 ч. 1 ст. 83 ПІК України і обґрунтовує необхідність надання відстрочки виконання судового рішення тим, що підприємство відповідача перебуває у тяжкому фінансовому становищі, наявність бюджетної заборгованості, проведення антитерористичної операції. Згідно зі статтею 96 Цивільного кодексу України, однією з ознак юридичної особи є можливість самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає як за цивільні зобов'язання, що виникли з договору, а також за заподіяння шкоди, в тому числі і її працівниками, такі за виконання податкових та інших зобов'язань. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном, яке належить їй на праві власності. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною 7 ст. 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються. Відповідно до п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом... Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору. Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", при вирішенні заяви державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 121 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутністю у нього майна, яке має бути передано стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо). Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини. Виходячи із наведеного, законодавець та судова практика пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для відстрочення виконання судового рішення, оскільки тяжке фінансово-економічне становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності. Щодо посилання відповідача на неможливість сплатити заборгованість через проведення антитерористичної операції. Підприємство відповідача знаходиться у м. Маріуполь, на території, підконтрольній Українській владі, де працює банківська система, на нього не розповсюджуються заходи. передбачені для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, які знаходяться на окупованій території. Більше того, згідно з положеннями п. 2.1 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 24.11.2014р. № 2 «Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України» єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, годі ніс інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин. Позивач вважає, що суд також має враховувати ступінь вини відповідача у виникненні спору, що відповідач ні в порядку досудового вирішення спору, ні протягом того часу, коли дана справа розглядалася господарським судом Запорізької області не вчинив дій щодо сплати заборгованості перед позивачем. Віники та мітли на загальну суму 15 960,00 грн. були поставлені відповідачеві ще 15.10.2013 року - до того, як розпочалася антитерористична операція та у відповідача зменшилися обсяги виробництва. Відповідач не сплачує за поставлений йому товар вже протягом 19 місяців. Якби відповідач мав намір дотримуватися взятих на себе зобов'язань, то він сплатив би заборгованість частинами протягом 19 місяців після дати поставки товару, то враховуючи обсяги виробництва продукції відповідачем, мільйонні обороти ПАТ «Азовзагальмаш» не вплинуло б значно на його матеріальний стан. Більше того, наразі відсутні підстави вважати, що матеріальний стан відповідача через 4 місяці зміниться і він одразу сплатить всю суму заборгованості перед позивачем. Враховуючи відсутність з боку відповідача будь-яких дій, спрямованих на виконання своїх зобов'язань, подання заяви про відстрочку виконання судового рішення свідчить його наміри ухиляння від належного виконання судового рішення. Також, позивач вважає, що під час розгляду заяви відповідача мають враховуватися не лише матеріальні інтереси відповідача, а так само і матеріальні інтереси підприємства позивача, яке зараз також знаходиться у тяжкому фінансово-економічному становищі. Так, у позивача наявна значна дебіторська заборгованість у сумі 377 575 грн. 29 коп., яка загрожує підприємству банкрутством. Через нестабільну фінансово-політичну ситуацію у позивача за 2014-2015 роки значно зменшилась кількість замовників, а переважна більшість контрагентів Позивача погоджується купувати Товари лише з відстрочкою платежу. Також має враховуватись наявність інфляційних процесів у економіці держави у листопаді 2013 року індекс інфляції становив 100,2%. а у квітні 2015 року - становий вже 114,0%.

В матеріалах справи міститься Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців № 20366893 від 01.04.2015 року, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство „Азовзагальмаш” знаходиться за адресою: -----------, м. Маріуполь Донецької області, ---------.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв’язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв’язку „Укрпошта” щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. 

Ухвали суду від 01.04.2015 року, від 27.04.2015 року та від 26.05.2014 року були направлені відповідачу на вказану вище адресу, що підтверджується вихідними реєстраційними номерами, які зазначені на зворотній стороні ухвал, виписками з журналу реєстрації вихідних документів та реєстрами на відправлення рекомендованої кореспонденції, які залучені до матеріалів справи.

Також, ухвали суду від 01.04.2015 року, від 27.04.2015 року та від 26.05.2015 року були розміщені на офіційному сайті господарського суду Запорізької області, про що свідчать відповідні копії витягів з сайту, оскільки листом вих. № 04-16-416 від 30.03.2015р. Запорізька дирекція УДППЗ „Укрпошта” повідомила про припинення приймання поштових відправлень на /з територію (ї) Донецької та Луганської областей.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв’язку.  

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов’язки. Обов’язки позивача виразились у передачі товару відповідачу, а обов’язки відповідача - в оплаті цього товару.

Так, позивач поставив, а відповідач, отримав товар на суму 15 960 грн., що підтверджується двосторонньо підписаною видатковою накладною № 20 від 15.10.2013 року, податковою накладною № 3 від 15.10.2013 року (а с. 15-16).

Відповідач частково оплатив отриманий товар в сумі 6 000 грн., що підтверджується наданою суду банківською випискою від 25.03.2015 року (а. с. 24).

Заборгованість в сумі 9 960 грн. не була оплачена відповідачем.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

Приймаючи до уваги вищевказане, клопотання відповідача, пояснення позивача, враховуючи усі вищевикладені обставини, в тому числі матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, проведення на територіях Донецької та Луганської областей  АТО з 14.04.2014р.,  що негативно впливає на господарську діяльність усіх підприємств, установ, організацій, в тому числі і на господарську діяльність позивача, враховуючі інтереси обох сторін, ступень виконання зобов’язання, причини неналежного виконання зобов'язання, наслідки порушення зобов'язання, поведінки винної сторони, в тому числі вжиття нею заходів до часткового виконання зобов'язання, суд вважає за можливе клопотання відповідача задовольнити частково, та надати відповідачу відстрочку виконання рішення суду в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних витрат на 2 місяця, до 08.08.2015р. В іншій частині заява відповідача про відстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає по вказаним підставам.

Керуючись ст. ст. 44 – 49, 75, 82 – 85 ГПК України, суд –

 

 

 

 

Повне рішення складено : 08.06.2015р.