До відома ТОВ “Шляхове будівництво “АЛЬТКОМ” доТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ”

Запорізької області

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “АЛЬТКОМ” (87525, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 2, ідентифікаційний код 32794511)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” (83030, м. Донецьк, вул. Майська, 86, ідентифікаційний код 36512224)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю “Райффайзен Лізинг Аваль” (04073, м. Київ, пр-т. Московський, 9, корп.5, офіс 101, ідентифікаційний код 34480657).

про витребування майна з чужого незаконного володіння

 

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

від третьої особи: не з’явився

 

 

ТОВ “Шляхове будівництво “АЛЬТКОМ” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” про витребування у відповідача: Каток ґрунтовий 3520 НАММ, серійний номер Н1760386 з незаконного володіння і передати його у володіння позивача.

Відповідно до Довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 03.04.2015р. справу призначено для розгляду судді Соловйову В.М.

Особливості визначення територіальної підсудності в районі проведення антитерористичної операції встановлено статтею 1 Закону України від 12.08.2014р.                 № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції".

Зокрема, частиною 1 цієї статті унормовано, що у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції таким судам, та забезпечити розгляд:

господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, - господарськими судами, що визначаються головою Вищого господарського суду України.

За приписами ч. 2 ст. 6 "Прикінцеві положення" Закону № 1632-VII, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

 

Розпорядженням Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. № 28-р “Про зміну територіальної підсудності господарських справ” на підставі подання Державної судової адміністрації України від 26.08.2014 № 8-4166/14 та від 29.08.2014                   № 8-4211/14, ст. 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", ст. 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що розгляд господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, здійснюється такими судами:

господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області, господарським судом Запорізької області.

Визначення територіальної підсудності в разі зміни меж району або завершення антитерористичної операції встановлено статтею 3 Закону України від 12.08.2014р.                     № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції":

Державна судова адміністрація України на підставі прийнятих в установленому законом порядку рішень про зміну меж або завершення антитерористичної операції в разі відновлення належних умов діяльності місцевих судів, апеляційних судів, які знаходяться в районі, де проводилася антитерористична операція, направляє до відповідного вищого спеціалізованого суду подання про можливість відновлення роботи відповідного місцевого, апеляційного суду. Голова відповідного вищого спеціалізованого суду видає розпорядження про відновлення роботи визначеного в поданні Державної судової адміністрації України місцевого або апеляційного суду.

Визначення територіальної підсудності справ, розгляд яких розпочинається після видання головою відповідного вищого спеціалізованого суду розпорядження про відновлення роботи місцевого, апеляційного суду у зв’язку із зміною меж району або завершенням антитерористичної операції, здійснюється без урахування положень цього Закону.

Розпорядженням Вищого господарського суду України від 24.04.2015р. № 21-р “Про відновлення роботи господарського суду Донецької області” відповідно до ч. 1            ст. 3 Закону України “Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції”, Указу Президента України від 12.11.2014р. № 868/2014 “Про внесення змін до мережі господарських судів України” та на підставі подання Державної судової адміністрації України від 22.04.2015р.                    № 8-8141/15 про можливість відновлення роботи господарського суду Донецької області визначено:

1. Відновити роботу господарського суду Донецької області з 27.04.2015р. за адресою: м. Харків, проспект Леніна, 5.

2. Господарському суду Запорізької області забезпечити розгляд справ (проваджень; за виключенням справ про банкрутство), підсудних господарському суду Донецької області, що надійшли на розгляд господарського суду Запорізької області до 27.04.2015р. на підставі Закону України “Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням анти терористичної операції” та розпорядження Голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. № 28-р.   

Позовна заява ТОВ “Шляхове будівництво “АЛЬТКОМ” надійшла до господарського суду Запорізької області 03.04.2015р.

Отже, за територіальною підсудністю справа підлягає розгляду у господарському суді Запорізької області.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 11, 13, 16, 202, 252, 395, 398, 400, 526, 763, 764, 806  ЦК України, ст. 20, 174, 179, 193 ГК України, ст. 1, 2, 12, 15, 54 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.04.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2263/15-г, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 14.05.2015р. об 11 год. 40 хв.

Ухвалою від 21.04.2015р. виправлено описку в найменуванні позивача.

Ухвалою від 14.05.2015р. до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль”.

Іншою ухвалою від 14.05.2015р. розгляд справи відкладений на 28.05.2015р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.05.2015р. продовжено строк розгляду спору по справі № 908/2263/15-г на 15 днів - до 18.06.2015р. Розгляд справи відкладений на 15.06.2015р. о 10 год. 00 хв.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Запорізької області Вознесенської О.І. від 15.06.2015р. № 01-04/205/15 у зв’язку із складністю предмета спору справу № 908/2263/15-г передано на розгляд колегії у складі трьох суддів: головуючий суддя Соловйов В.М., судді Науменко А.О. та Смірнов О.Г.

Ухвалою від 15.06.2015р. справу прийнято до провадження визначеною колегією суддів та розгляд справи призначено на 15.07.2015р. о 10 год. 00 хв.

Ухвалою від 22.06.2015р. у справі № 908/2263/15-г зустрічну позовну заяву ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” до відповідача ТОВ “Шляхове будівництво “АЛЬТКОМ” про відшкодування збитків у розмірі 12 000, 00 грн. повернуто без розгляду.

Ухвалою від 15.07.2015р. у зв’язку із неявкою сторін розгляд справи відкладений на 12.08.2015р. о 16 год. 30 хв.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.08.2015р. продовжено строк розгляду спору по справі № 908/2263/15-г на 15 днів - до 31.08.2015р. Розгляд справи відкладений на 31.08.2015р. о 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 31.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено про те, що повне рішення буде складено 02.09.2015р.

Під час розгляду справи від представників сторін та третьої особи вимога про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялась.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження позивача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

28.05.2015р. від представника позивача Саланської І.Л. до суду надійшла Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09.04.2015р., згідно якої місцезнаходженням ТОВ “Шляхове будівництво “АЛЬТКОМ” є: 87525, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, будинок 2.

Зокрема зазначала, що на підставі укладеного договору фінансового лізингу                 № L400-03/07 від 22.03.2007р. ТОВ “Шляхове будівництво “АЛЬТКОМ” набуло у володіння та користування майно Каток ґрунтовий 3520 НАММ серійний номер Н1760386, яке і використовувало належним чином на території міста Донецька та області для будівництва об’єктів автошляхового та авіаційного господарства держави.

У зв’язку з виникненням з травня 2014р. непередбачуваних обставин -  діяльності терористичних організацій та проведення ними воєнних дій на території міста Донецька та області (фактично обставин непереборної сили), виникла реальна загроза значного пошкодження або повної втрати цього майна. Задля недопущення цього та з метою збереження майна підприємство, уклавши з відповідачем договір б/н від 03.06.2014р. та відповідний акт приймання-передачі № 1 від 03.06.2014р., передало дане майно на відповідальне зберігання строком до 30.12.2014р.

Позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою № 08/01-15 від 08.01.2015р. повернути майно у зв’язку із закінченням терміну відповідального зберігання, але отримало відповідь лист № 03/01/15 від 09.01.2015р. про те, що відповідач фізично не може це зробити у встановлені терміни, мотивуючи це відсутністю власних співробітників у місці його зберігання в м. Донецьку та проходження періодичних воєнних дій у цій місцевості. До даного часу відповідач не повернув зазначене майно.

Згідно приписів ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння, право користування. Положеннями ч. 1 ст. 398 ЦК України передбачено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником.

Договором фінансового лізингу (оренди) № L400-03/07 від 22.03.2007р. визначено, що в момент підписання Акту приймання-передачі до лізингоодержувача переходять та зберігаються за ним протягом строку дії договору наступні права та ризики: право володіння та користування.

Відповідач, незаконно утримуючи у себе майно, порушує право позивача як законного володільця - лізингоотримувача за договором фінансового лізингу № L400-03/07 від 22.03.2007р. на володіння і користування майном: Каток ґрунтовий 3520 НАММ, серійний номер Н1760386.

Згідно положень ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов’язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов’язку заінтересована особа має право пред’явити позов про витребування цього майна.

Відтак, посилаючись на приписи ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України позивач просить суд позов задовольнити та витребувати у відповідача: Каток ґрунтовий 3520 НАММ, серійний номер Н1760386 з незаконного володіння і передати його у володіння позивача.

ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” (відповідач) відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надало, представник товариства в судові засідання жодного разу не з’явився.

Оскільки згідно листів Запорізької дирекції УДППЗ “Укрпошта” від 20.01.2015р. № 04-16-83, від 30.03.2015р. № 04-16-416 та від 11.06.2015р. № 04-16-730 УДППЗ “Укрпошта” призупинено приймання та пересилання поштових відправлень на адресу Донецької та Луганської областей (зокрема, м. Донецьк), ухвали суду від 11.03.2015р. про порушення провадження у справі № 908/1497/15-г, а також всі інші ухвали, які було винесено судом в рамках цієї справи, на адресу відповідача за допомогою УДППЗ “Укрпошта” не направлялась, про що господарським судом Запорізької області було складено відповідні акти.

Підпунктами 3, 4 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.12.2014 р. “Про внесення змін і доповнень до Інформаційного листа ВГСУ від 12.09.2014 р. № 01-06/1290/14 “Про Закон України “Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням АТО” передбачено:

“3) Якщо у господарського суду наявні достовірні (тобто документально підтверджені підприємством зв’язку) відомості про неможливість здійснення поштових відправлень до певних населених пунктів чи місцевостей, то суд не вчиняє дій, зазначених у підпунктах 1 і 2 цього пункту. У такому разі, а також у випадках, коли поштові відправлення учасникам судового процесу все ж було надіслано, але їх повернуто підприємством зв’язку через неможливість вручення, суд здійснює відповідне повідомлення шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв'язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. У такому разі на примірнику переданого тексту, що залишається у матеріалах справи, зазначаються дата і година його передачі і прізвища та ініціали осіб, які передали і прийняли текст. У матеріалах справи мають міститися документи, що підтверджують отримання учасником судового процесу повідомлення (завірений судом витяг з журналу реєстрації телефонограм, журналу реєстрації електронних поштових відправлень тощо).

4) За неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу і в такий спосіб - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вчиняється його підпис.

Якщо господарським судом вжито відповідних заходів щодо повідомлення учасника судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування прийнятого судового рішення з посиланням на пункт 2 частини третьої статті 104 або пункт 2 частини другої статті 111-10 ГПК”.

У відповідності до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.12.2014р. “Про внесення змін і доповнень до Інформаційного листа ВГСУ від 12.09.2014р. № 01-06/1290/14 “Про Закон України “Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням АТО”, та з огляду на неможливість направлення поштової кореспонденції в м. Донецьк, з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, ухвали суду було розміщено на сторінці господарського суду Запорізької області офіційного веб-порталу “Судова влада в Україні”, що підтверджується відповідними витягами роздрукованих сторінок з офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" мережі Інтернет.

Слід звернути увагу, що процесуальні дії щодо сповіщення відповідача про подання позову відповідно до ст. 56 ГПК України виконано позивачем шляхом вручення копії позовної заяви під розписку (підпис директора відповідача на першому аркуші позовної заяви), який скріплений мокрою печаткою товариства.

Крім того, відповідачем заявлявся зустрічний позов, що свідчить про отримання ним ухвал суду та обізнаність про перебування на розгляді в господарському суду Запорізької області справи № 908/2263/15-г, тому ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” не було позбавлено можливості отримати інформацію про подальший розгляд справи. 

Таким чином, господарським судом Запорізької області вжито вичерпних заходів для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України                                   № 01-06/1290/14 від 12.09.2014р.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. 

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи господарський суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Матеріали справи свідчать про те, що неявка сторін в судове засідання 31.08.2015р. не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль” (третя особа) проти позовних вимог заперечило.

25.05.2015р. до господарського суду третьою особою подано письмові пояснення, в яких, зокрема, зазначено наступне.

Предмет лізингу - Каток ґрунтовий 3520 фірми НАММ з кабіною, системою опалення, системою зовнішнього освітлення, проблисковим маячком, серійний номер Н1760386, власником якого є ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль”, був оглянутий 04.09.2014р. в м. Пирятин Полтавської області, про що складений відповідний акт та здійснена фотофіксація предмета лізингу, який був переданий згідно договору фінансового лізингу за актом приймання-передачі у тимчасове володіння і користування ТОВ “ШБ“АЛЬТКОМ”.

Таким чином, спростовуються твердження позивача про те, що предмет лізингу нібито був переданий “на зберігання” 03.06.2014р. до ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” в місті Донецьку (або в будь-якому іншому місці).

Власник майна - ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль” за погодження та сприянням ТОВ “ШБ “АЛЬТКОМ” здійснено огляд власності - предмета лізингу. Тобто підтверджується, що предмет лізингу продовжує перебувати у володінні та користуванні у ТОВ “ШБ “АЛЬТКОМ” у визначеному цим актом місці станом на вказану дату.

До того ж, позивач відповідно до умов договору фінансового лізингу не повідомляв лізингодавця/власника про обставини, які унеможливлюють його виконання та не звертався за дозволом до лізингодавця/власника - ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль” про передачу предмета лізингу “на зберігання” третій особі.

Відповідно до вимоги п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, ст. 400 ЦК України та згідно до договору фінансового лізингу позивач, який є лізингоодержувачем, зобов’язаний повернути за закінченням строку лізингу та за відсутністю правових підстав для подальшого володіння та користування предметом лізингу власникові/лізингодавцю - ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль” власність/майно -  предмет лізингу.

11.08.2015р. до господарського суду Запорізької області надійшло клопотання третьої особи про витребування від позивача та відповідача доказів, а саме:

достовірні відомості щодо місця фактичного знаходження предмета лізингу;

товарно-транспортну накладну та путівний лист на транспортування предмету лізингу до місця зберігання;

докази відображення у бухгалтерському та податковому обліках послуг, отриманих за договором зберігання від 03.06.2014р.;

докази, що підтверджують дійсну вартість спірного майна з метою визначення суми судового збору, що підлягає сплаті;

докази надсилання та отримання кореспонденції, що додана до позовної заяви.

В судовому засіданні 12.08.2015р. представник третьої особи Самокиша В.Ю. від згаданого клопотання відмовилась.

 

 

22.03.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Райффайзен Лізинг Аваль” (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “АЛЬТКОМ” (Лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу                     № L400-03/07.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Лізингодавець на підставі Договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації (Додаток № 2 до цього Договору) (надалі - Предмет лізингу), а Лізингоодержувач зобов’язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

Строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів (додаток №1 до договору № L400-03/07) та не може бути менше одного року (п.1.2 договору № L400-03/07).

Згідно графіку платежів від 22.03.2007р. (додаток № 1 до договору № L400-03/07) кількість періодів лізингу становить 60 місяців.

Порядок сплати лізингових платежів визначено розділом 4 договору № L400-03/07.

Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового платежу згідно графіку платежів і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором (п. 8.1 договору № L400-03/07).

Відповідно до п. 5.4 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договору № L400-03/07), лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі починаючи з першого періоду лізингу. При цьому першим періодом лізингу вважається календарний місяць, що слідує за місяцем в якому предмет лізингу був переданий лізингоодержувачу за актом приймання-передачі. Зазначені в графіку порядкові номери періодів лізингу відповідають календарним місяцям, які слідують за першим періодом лізингу, в прямому порядку.

Згідно Специфікації (Додаток №2 до договору № L400-03/07), предметом лізингу є коток ґрунтовий 3520 фірми НАММ з кабіною, системою опалення, системою зовнішнього освітлення, проблисковим маячком, серійний номер Н1760386.

Угодою від 03.09.2007р. про внесення змін до договору № L400-03/07 сторонами у зв’язку із збільшенням вартості предмету лізингу за договором купівлі-продажу від 22.03.2007р. № Р363-03/07 та на підставі п.3.2 договору № L400-03/07 від 22.03.2007р. сторони вирішили внести зміни в п.3.1 розділу 3 договору та вказаний пункт викладено у новій редакції: “Вартість предмета лізингу становить 794544,58 грн., у т. ч. ПДВ”.

Отримання відповідачем предмету лізингу за договором № L400-03/07 підтверджується актом приймання-передачі від 31.07.2007р. предмета лізингу, підписаного сторонами.

В подальшому додатковими угодами до договору фінансового лізингу сторонами вносились зміни щодо додатку №1 “Графік платежів”.

Додатковою угодою від 28.02.2014р. до договору фінансового лізингу сторони домовились, що підписанням цієї Угоди лізингоодержувач визнає наявність заборгованості за рахунками перед лізингодавцем та зобов'язується сплатити в розмірі та строк, визначений сторонами цією Додатковою угодою, що наведено в таблиці цієї Угоди.

 

Згідно п.1.3 додаткової угоди від 28.02.2014р., виконання зобов'язання/боргових зобов'язань лізингоодержувача за договором, з моменту укладання цієї Додаткової угоди, є відстроченим. Встановити кінцеву дату виконання Лізингоодержувачем зобов'язань за договором до 31.07.2014р. (зобов'язання повинні бути виконанні не пізніше зазначеної дати/дата виконання зобов'язань).

Відповідно до п.2 додаткової угоди від 28.02.2014р., зобов'язання лізингоодержувача перед лізингодавцем припиняються, після повного та належного виконання лізингоодержувачем зобов'язань, визначених п.1.1 цієї Угоди, та у разі сплати викупної вартості предмету лізингу в строк та у розмірі, визначеними договором купівлі-продажу (викупу).

Згідно бухгалтерської довідки ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль” станом на 23.01.2015р. несплачена вартість предмета лізингу, який знаходиться у користуванні ТОВ “ШБ “Альтком” за договором № L400-03/07 складає 462750,61 грн.

Зазначені обставини встановлені в рішенні господарського суду Запорізької області від 10.04.2015р. по справі № 908/577/15-г за позовом за позовом: ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль”, м. Київ до відповідача ТОВ “Шляхове будівництво “Альтком”, Донецька область, м. Маріуполь про витребування майна з чужого незаконного володіння, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.06.2015р. по справі № 908/577/15-г.

Тому, в силу приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України згадані обставини не потребують доказування.

Позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Шляхове будівництво “АЛЬТКОМ” (Поклажодавець, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ” (Зберігач, відповідач по справі) укладений 03.06.2014р. договір зберігання.

Пунктом 1.1 вказаного Договору зберігання визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання протягом строку дії цього Договору рухоме майно (спеціальну будівельну техніку та автомобілі), відповідно та на підставі акту приймання-передачі, який є невід’ємною частиною цього Договору.

Пунктом 1.3 Договору зберігання визначено, що зберігання майна буде здійснюватися на території міста Донецька.

Згідно п. 6.2 Договору зберігання строк дії цього Договору закінчується 30.12.2014р.

На підтвердження доводів позивач надав суду акт приймання - передачі від 03.06.2014р., за яким спірне майно передано позивачем ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ”.

Листом від 08.01.2015р. № 08/1-15 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути йому як законному володільцю майно, передане за договором зберігання від 03.06.2014р.

Відповідачем надана відповідь (лист № 03/01/15 від 09.01.2015р.) про неможливість повернення техніки внаслідок проходження на території міста Донецька бойових дій.  

    

Оцінивши представлені докази, колегія суддів вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

 

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням передбачених цивільним законодавством способів захисту.

Способи, за допомогою яких цивільне право забезпечує захист відносин власності, є за своєю юридичною природою неоднорідними і поділяються на кілька груп. Як правило заходи, що забезпечують захист відносин власності, поділяються на речово-правові та зобов'язально-правові. Речово-правові заходи спрямовані безпосередньо на захист права власності (та обмежених речових прав) як абсолютного права. Вони захищають право власника на володіння, користування та розпорядження майном, яке є індивідуально-визначеним та існує у натурі за умови, що порушення права власності не пов'язано з невиконанням зобов'язань, які існували між власником та особою, що порушила його право. До речово-правових заходів традиційно належать позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння (негаторний позов), позов про визнання права власності. Зазначені позови є абсолютними, оскільки спрямовані на захист абсолютного права власника та можуть бути заявлені до будь-якої третьої особи, яка порушила або не визнає права власника. Вказані заходи протиставляються зобов'язально-правовим заходам захисту відносин власності, які на відміну від речово-правових, застосовуються у випадках, коли власник пов'язаний з правопорушником зобов'язальними відносинами. Отже, за умови наявності між власником та правопорушником зобов’язальних відносин, що виникли з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України, речово-правові заходи захисту відносин власності застосовані бути не можуть.

Предметом позову у даній справі є вимога про витребування з чужого незаконного володіння рухомого майна у ТОВ “ТОРГ-СТРОЙ КОМПАНІЯ”.

Таким чином, позивачем у даній справі заявлено віндикаційний позов, який врегульовано нормами речово-правових відносин, зокрема глави 29 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право володіння означає наявність у власника юридично закріпленої можливості фактично посідати, панувати над річчю (майном), можливість впливати на неї у будь-який момент, здійснювати щодо неї свою волю. Право користування полягає в тому, що власник має юридично закріплену можливість використовувати корисні якості речі (майна) для себе, здобувати з цього користь, вигоду. Право розпорядження означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати припиняти юридичну долю речі (майна).

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави володіла ним.

Згідно ст. 400 ЦК України, недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

В свою чергу ТОВ ШБ “АЛЬТКОМ” не є власником спірного майна, у Графіку до договору фінансового лізингу від 22.03.2007р. № L400-03/07 сторони погодили, що строк лізингу за Договором складається з 60 Періодів лізингу з вересня 2007 року по серпень 2012 року.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” Лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення саме строку лізингу, а не строку дії договору повернути предмет лізингу.

Строк лізингу закінчився згідно до п. 1.2. Договору та Графіку - Додаток № 1 до Договору - у серпні 2012 року.

Таким чином, з 01 вересня 2012 року ТОВ ШБ “АЛЬТКОМ” втратило будь-які правомочності щодо спірного об’єкту - котка ґрунтового 3520 фірми НАММ з кабіною, системою опалення, системою зовнішнього освітлення, проблисковим маячком, серійний номер Н1760386, в тому числі права володіння, користування і розпорядження майном. Такими правами володіє ТОВ “Райффайзен Лізинг Аваль”, як власник майна.

Фактично ж між сторонами у даній справі виник спір, який врегульовано нормами зобов’язальних відносин, оскільки однією з підстав позову у даній справі визначено невиконання умов договору зберігання.

В даному випадку правовідносини позивача і відповідача врегульовано приписами цивільного законодавства, а саме глави 66 ЦК України, якою передбачено наслідки невиконання сторонами договору зберігання своїх зобов'язань.

Отже, позивач не може витребувати майно у заявлений спосіб, оскільки відносини зберігання передбачають інші способи захисту порушеного права зберігача і поклажодавця та порядок врегулювання спорів.

Суд позбавлений права самостійно змінювати предмет позову або виходити за межі позовних вимог, без відповідного клопотання заінтересованої сторони відповідно до п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондується зі способами захисту права. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підстави позову - це фактичні обставини з посиланням на конкретну норму матеріального права, на яких ґрунтується вимога позивача.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, які необхідні для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку. Захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій.

Згідно ст. 22 ГПК України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Від ТОВ ШБ “АЛЬТКОМ” не надходило заяви про зміну предмета позову, з витребування майна з чужого незаконного володіння, на зобов’язання повернути це майно.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Позивачем клопотання про вихід за межі позовних вимог не подавалось і не заявлялось представником в судовому засіданні.

Таким чином, розгляд позовних вимог ТОВ ШБ “АЛЬТКОМ” з предметом позову, який відповідає правовідносинам сторін, але не заявлено в межах даного позову, є неможливим, оскільки прямо та грубо порушує приписи ст. 22, 83 ГПК України.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити, між іншого, зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Слід зазначити, що позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

При цьому, спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб’єктами правовідносин з приводу їх прав та обов’язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Однак, обраний в даному випадку позивачем спосіб захисту прав та законних інтересів не призводить до поновлення порушеного права та реального захисту його прав.

Вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру порушення, яке мало місце, та закону.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб’єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об’єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 13.07.2004р. у справі            № 10/732, дійшовши до висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. 

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка проявляється в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищевикладеного, в межах заявлених позовних вимог, і виходячи з їх предмету, позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження своїх доводів.

 

Повне рішення складено 02.09.2015р.