До відома Товариства з обмеженою відповідальністю “Боссе-Сервіс”, м. Донецьк

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

04.04.2016 р.                                                                               Справа № 908/2440/15-г

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О., при секретареві Корогод Ю.О.

За участю представників: від позивача – не з’явився; від відповідача - не з’явився; від ВДВС - не з’явився.

Розглянув в судовому засіданні матеріали скарги Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Донецькобленерго” на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Донецька щодо винесення 16.12.2015р. постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області від 26.06.2015р. по справі № 908/2440/15-г.

за позовом: Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Донецькобленерго” (84601, Донецька область, м. Горлівка, пр-т Леніна, буд. 11; адреса для листування: 87528, м. Маріуполь, вул. Войніч, буд. 2);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Боссе-Сервіс ” (83005, м. Донецьк, вул. Пухова, буд. 8);

про стягнення 75539,59 грн.,

за участю: Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Донецька,

ВСТАНОВИВ:

09.06.2015р. рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 908/2440/15-г позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Боссе-Сервис” на користь Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Донецькобленерго” 18254 грн. 33 коп. боргу за активну електроенергію, 18772 грн. 13 коп. боргу за перевищення договірної величини споживання електроенергії, 484 грн. 93 коп. 3% річних, 2177 грн. 54 коп. пені, 1801 грн. 49 коп. інфляційних втрат, 1003 грн. 49 коп. судового збору.

26.06.2015р. господарським судом Запорізької області видано відповідний наказ про примусове виконання рішення.

02.02.2016р. до господарського суду Запорізької області надійшла скарга Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Донецькобленерго” на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Донецька (вих. № 52 юр-Арт2/16 від 22.01.2015р.), в якій позивач просить: 1) визнати неправомірними дії ВДВС Ленінського РУЮ м. Донецька щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження без номера, від 16.12.2015р. за наказом господарського суду Запорізької області від 26.06.2015р. по справі № 908/2440/15-г; 2) визнати недійсною постанову ВДВС Ленінського РУЮ м. Донецька щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження без номера, від 16.12.2015р. за наказом господарського суду Запорізької області від 26.06.2015р. по справі № 908/2440/15-г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.02.2016 р. скарга прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2440/15 присвоєно номер провадження 34/98/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 10.02.2016 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.02.2016 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд скарги відкладено на 16.03.2016 р.

ПАТ “ДТЕК Донецькобленерго” скаргу мотивує наступним. Частина 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження. Серед цих підстав немає такої, яка б ставила можливість відкриття виконавчого провадження у залежність від місцезнаходження боржника у зоні АТО. Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не містить жодних обмежень чи мораторіїв на відкриття виконавчих проваджень та/або вчинення виконавчих дій щодо боржників, місцезнаходженням яких є тимчасово неконтрольовані території України. Так само, зазначений закон не містить жодних норм, які б прямо або побічно виключали можливість здійснення виконавчого провадження. Посилання Державного виконавця в оскаржуваній постанові на підзаконний акт - розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07.11.2014 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» так само не може вважатися передбаченою законом підставою, що виключає можливість здійснення виконавчого провадження. Державний виконавець невірно тлумачить зазначене розпорядження. Суть цього переліку зводиться до встановлення населених пунктів, де не працюють або працюють частково органи державної влади України. З цієї причини Ленінський ВДВС РУЮ у м. Донецьку здійснює свою діяльність у м. Краматорську, а не в м. Донецьк. Враховуючи наведене вище, ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для відмови у відкритті виконавчого документа на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження». ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» також звертає увагу суду, що у наказі встановлено строк пред'явлення наказу до виконання. Відмова державного виконавця у відкритті виконавчого провадження порушує права стягувана і може привести до неможливості взагалі примусового виконання судового рішення. Тобто, державним виконавцем порушено ст.ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження», рівність усіх перед законом, фактично надано переваги боржнику. Таким чином, дії ВДВС по винесенню постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження без номера, від 16.12.2015р. є такими, що порушують законні права та інтереси ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго», та суперечать чинному законодавству України, що є підставою для визнання зазначеної постанови недійсною.

Представники сторін та Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Донецька в судове засідання не з’явились.

Розгляд скарги здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

16.12.2015р. головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Донецька винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області № 908/2440/15-г від 26.06.2015 р.

Підставою відмови у відкритті виконавчого провадження визначено п. 8 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження”, та зазначено, що боржник (ТОВ “Боссе-Сервіс”) знаходиться на тимчасово неконтрольованій території (м. Донецьк), де виконавчі дії не проводяться.

Такі висновки виконавчої служби суд вважає необґрунтованими.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження”).

За вимогами ч. 1 ст. 20 вказаного закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження”).

Частина 5 вказаної статті передбачає, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Частиною 1  ст. 31 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

В оскаржуваній постанові державний виконавець нормативною підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження зазначив п.8 ст. 26 Закону “Про виконавче провадження”.

У постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження держвиконавець послався на Закони України “Про боротьбу з тероризмом”, “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” та на Розпорядження Кабінету Міністрів України №1085-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Статтею 26 Закону передбачено виключний перелік підстав, за якими державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, зокрема, у разі наявності інших передбачених законом  обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження (п.8 ч.1 ст. 26 Закону).

Отже, обставини, які виключають здійснення виконавчого провадження та, як наслідок, зумовлюють відмову у прийнятті виконавчого документу до виконання (на підставі п.8 ч.1 ст. 26 Закону) повинні бути встановлені законом.

Колегія судів зазначає, що такої підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, як відсутність можливості направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а також тимчасове обмеження повноважень органів державної влади на території населених пунктів, перелік яких затверджений Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р, діючим законодавством не передбачено.

Тобто, сам лише факт державної реєстрації боржника на території тимчасово не підконтрольній Україні не є тією єдиною виключною підставою для висновку щодо неможливості здійснення виконавчого провадження та відмови у відкритті виконавчого провадження, з посиланням на неможливість направлення на його адресу копії відповідної постанови, оскільки у боржника за межами території проведення антитерористичної операції можуть знаходитись відокремлені підрозділи (філії), майно, в тому числі, рахунки, тощо.

При цьому, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність у боржника відокремлених підрозділів (філій), майна (нерухомого і рухомого), рахунків на підконтрольній Україні території.

До аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові № 20/278 від 12.01.2016 р.

За змістом Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб – підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення антитерористичної операції, здійснюється щодо юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців державними реєстраторами реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві.

Як вбачається з матеріалів справи боржник не здійснив зміни місця реєстрації підприємства.

Захист інтересів боржників, які не скористалися своїм правом щодо зміни місця реєстрації протягом всього часу проведення АТО з 14.04.2014 р. та які не вчиняють жодних дій щодо виконання вищезазначеного судового рішення по даній справі не може мати прерогативне становище по відношенню до інтересів добросовісного стягувача.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям     Верховною Радою України Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 “Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини”).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 р. у справі “Півень проти України” суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов’язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід’ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі "Горнсбі проти Греції", Європейський суд наголосив, що “відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"”. Європейський суд також зазначив, що “адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом  верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.”

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004р. справа “Войтенко проти України”, суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Також суд звертає увагу на той факт, що рішення по даній справі господарським судом Запорізької області прийнято 09.06.2015 р., тобто вже в період дії антитерористичної операції.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги обов’язковість виконання судових рішень, конституційний принцип доступності до правосуддя всіх осіб, незалежно від місця їх реєстрації (знаходження), практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень та враховуючи справедливий баланс інтересів стягувача і боржника, суд приходить до висновку про неправомірність дій державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження.

Таким чином, відмова державного виконавця у прийнятті наказу господарського суду Запорізької області від 26.06.2015 р. у справі №905/2440/15-г свідчить про порушення прав стягувача на своєчасне виконання судового рішення та отримання майна (доходу) у зв’язку з його виконанням, отже такі дії державного виконавця є неправомірними, а постанова від 16.12.2015 р. винесена з порушенням норм діючого законодавства та підлягає визнанню недійсною.

З огляду на зазначене, скарга відповідача підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Донецькобленерго” задовольнити.

Визнати неправомірними дії Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Донецька щодо винесення постанови від 16.12.2015 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження за наказом господарського суду Запорізької області від 26.06.2015 р. по справі № 908/2440/15-г.

Визнати недійсною постанову від 16.12.2015 р. Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Донецька про відмову у відкритті виконавчого провадження за наказом господарського суду Запорізької області від 26.06.2015 р. по справі № 908/2440/15-г.

Суддя                                                                                    А.О. Науменко